Сторінка
1

«Чорні дірки» у державних фінансах

В Україні проведення економічних «реформ», перехід до ринкових відносин спричинили послаблення управління економікою і позначилися на його найважливішій складовій — державному фінансовому контролі. «Це сталося внаслідок переважання поглядів, що в умовах ринку підвищується роль самоорганізації, відпадає необхідність у централізованих механізмах управління, відбувається ефективне саморегулювання економіки» [1]. Проте реалії життя швидко переконливо показали, що ринкова економіка сама не може бути цілком некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються організаційні механізми, що забезпечують об'єднання економічних суб'єктів країни в цілісну економічну систему. Про це свідчить і віковий досвід розвинених країн, де поряд із розвитком ринкових відносин розвиваються та вдосконалюються інститути і методи державного регулювання економікою, які особливу увагу приділяють створенню і функціонуванню системи державного фінансового контролю.

Організація та функціонування ефективної системи державного фінансового контролю — обов'язковий елемент державного управління, і тому фінансовий контроль повинен здійснюватися не автономно, а як важлива ланка в загальній системі державного управління. Отже, фінансовий контроль як найважливіший засіб державного управління є одночасно критерієм визначення ефективності цього управління.

Практика розбудови системи державного фінансового контролю пішла шляхом відокремлення її складових. За Законом України «Про єдиний митний тариф», прийнятим на початку 1992 р., контроль за справлянням ввізного та вивізного мита, його нарахування й сплата належать до компетенції органів Держмитслужби.

У другій половині 90-х років минулого століття на базі Головної податкової інспекції України та податкових інспекцій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі було створено Державну податкову адміністрацію, яка була виведена з підпорядкування Міністерства фінансів України і набула статусу центрального органу виконавчої влади. Така відокремленість зумовила відверто фіскальну спрямованість дій податкових органів і тенденцію до їхнього переродження у специфічну структуру «силового» типу через утворення в їхньому складі спеціальних підрозділів боротьби з податковими правопорушеннями — податкової міліції. Та основна вада цього кроку, на мій погляд, полягала в тому, що відбулась відокремленість стадії виконання бюджету за доходами, що не сприяло гармонізації бюджетного процесу держави, який потерпає від хронічної нестачі ресурсів, тому практично щорічно доводиться пошукати додаткові бюджетні надходження на стадіях формування, розгляду та затвердження державного бюджету. Допущено також істотні системні порушення в адмініструванні податків, найгостріше з яких — невідшкодування ПДВ [2].

Тенденція до посилення «сепаратизму» в діяльності певних складників системи державного фінансового контролю відобразила прагнення розподілити економіко-політичні «сфери впливу» серед певних політичних сил та осіб, а також специфіку розвитку системи політичної влади в Україні на конкретному історичному етап. Вона суперечила об'єктивній потребі становлення системи державного фінансового контролю в Україні.

Необхідність забезпечити системний підхід до розбудови державного фінансового контролю стала ще гострішою, оскільки в цій сфері відносин було створено ще дві інституції: Державне казначейство та Рахункову палату України.

Загалом можна стверджувати, що система управління в Україні характеризується розбалансуванням прямих та зворотних зв'язків. У країні склалася, з одного боку, надмірно розгалужена, а з іншого — недостатньо мобільна та дієздатна система органів державного фінансового контролю. Серед очевидних ознак низького рівня організації та стану державного управління і фінансового контролю — численні порушення законодавства у використанні бюджетних коштів.

Аналіз результатів проведених Рахунковою палатою впродовж десяти років контрольно-аналітичних заходів підтверджує зроблений висновок, що більшість бюджетних правопорушень набули системного характеру і повторюються з року в рік.

За десять років діяльності Рахунковою палатою виявлено бюджетних правопорушень незаконного, а також неефективного використання коштів Державного бюджету України та державних позабюджетних фондів на загальну суму 41 млрд грн. (незаконне — 25,2 млрд грн, неефективне — 15,8 млрд грн.). Тільки за 2005 р. було виявлено бюджетних порушень, тобто незаконного використання коштів Державного бюджету України та держаних позабюджетних фондів на загальну суму понад 3,7 млрд грн., неефективного їх використання — 5 млрд грн., що в сумі становило 8,9 млрд грн.

Чому склалася така ситуація? Тому що за результатами перевірок не завжди приймають необхідні рішення, а це знижує ефективність і результативність фінансового контролю. Правоохоронні органи держави дуже слабо реагують на виявлені фінансові правопорушення органом зовнішнього фінансового контролю (Рахунковою палатою), який є єдиним «незалежним органом спеціальної конституційної компетенції» [3] та внутрішнім (урядовим) органом державного фінансового контролю — Головним контрольно-ревізійним управлінням України (ГоловКРУ). Проте найголовніше те, що необхідно створити взаємопов'язану законодавчу базу для чіткого визначення меж діяльності, розподілу повноважень кожної ланки системи державного фінансового контролю.