Сторінка
1

Сучасні проблеми бюджетного процесу та шляхи їх подолання

З прийняттям в 2001 році Бюджетного кодексу України в Україні було започатковано кардинальні зміни в бюджетному процесі, здійснено розмежування видатків на виконання повноважень та закріплено на довготривалій основі джерела надходжень за державним та місцевими бюджетами всіх рівнів. Всі місцеві бюджети набули нового змісту та самостійності [1, 7 ].

Так, обрахунок міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами мм. Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетами райнонів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України та удосконалений в 2003 – 2005 роках, базується на основі єдиних принципів, єдиних підходів, єдиних нормативів бюджетної забезпеченості [2, 172 ].

Основою формування бюджету незалежно від його місця у бюджетній системі України є прогнозна оцінка обсягів доходів. Відтак, визначення обсягу бездефіцитного бюджету, який може бути виконаний, потребує того, щоб оцінка прогнозного значення доходів була максимально обґрунтованою та якомога точнішою

Від наповнення місцевих бюджетів залежить їх спроможність у використанні коштів.

Використання бюджетних коштів безпосередньо пов’язане з виконанням делегованих органам місцевої влади повноважень, якомога повне задоволення потреб населення, шляхом його забезпечення громадськими послугами. Соціальний захист населення, організація освіти, охорони здоров'я, розвиток культури і спорту, виконання молодіжних програм та інші функції, які покладені на органи місцевої влади.

Однак органи самоврядування не можуть виконувати покладені на них функцій без необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Отже, питання про необхідність формування власності органів самоврядування — це питання про створення відповідної економічної бази місцевих бюджетів [3, 56 ].

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це пов’язано з:

- високою концентрацією фінансових ресурсів на державному рівні, що знижує значення місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач;

- низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів та домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі податків та зборів до місцевих бюджетів;

- діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від бюджетоутворюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

- тенденцією встановлення видатків по вертикалі бюджетної системи без відповідного підкріплення дохідної бази, що призводить до дотаційності, раніше самодостатніх місцевих бюджетів.

Так, тільки на території Херсонської області в 2005 році із 320 місцевих бюджетів лише 15 бюджетів територіальних громад є самодостатніми (5%), в тому числі з 260 сільських бюджетів - 258 є дотаційними. Дохідна база цих бюджетів більш як на 70% формується за рахунок дотації з бюджету вищого рівня. Виконання таких бюджетів є проблематичним, і тому для забезпечення своєчасного і повного фінансування захищених статей видатків, пропонується внести зміни, як до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” так і до Бюджетного кодексу України, шляхом об`єднання таких територіальних громад у більш потужні, або їх фінансування здійснювати в централізованому порядку, тобто з районних чи міських (міст обласного значення) бюджетів.

Крім делегованих державою повноважень, місцеві органи влади повинні забезпечувати видатки на так звані власні повноваження. До них відносяться практично всі місцеві програми, від благоустрою населених пунктів до розвитку відповідних територій, виконання яких повною мірою залежить від наповнення дохідної частини доходами, які відносяться до власної компетенції органів місцевого самоврядування.

Однак, через відсутність реальних джерел доходів обласні та районні бюджети не в змозі фінансувати витрати, які відносяться до власної компетенції органів місцевого самоврядування, хоча окремі з них носять обов’язковий характер та соціальну спрямованість (позашкільна освіта, місцеві програми стосовно сім’ї, молоді, жінок та дітей, фізичної культури та спорту тощо).

Одним із джерел наповнення, в основному бюджетів сіл, селищ, є надходження коштів від продажу земель несільськогосподарського призначення, використання яких може здійснюватися лише через використання коштів на розвиток території.

Виходячи з того, що на території села немає необхідності проводити будівництво нових об’єктів, адже споруджувати його прийдеться роками такі кошти необхідно зосереджувати в одних руках, тобто централізувати на рівні району та використовувати їх виходячи з плану соціально-економічного розвитку території.

Аналіз формування показників дохідної частини місцевих бюджетів Херсонської області свідчить, що вони з року в рік зростають. Проте, частка власних та закріплених доходів становить трохи більше 40 відсотків, тоді як решту – 60 відсотків складає дотація вирівнювання, що надається з державного бюджету. У разі незабезпечення областю виконання плану по доходах державного бюджету від яких здійснюється відрахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам, виникає ситуація при якій в місцевих бюджетах складається дефіцит фінансових ресурсів. Оформлення документів на отримання короткотермінових позичок в органах Державного казначейства України потребує певного часу потребує певного часу та відповідних коштів (в першу чергу через віддаленість окремих сільських рад), що не дає можливості отримати її своєчасно.

Це призводить, знову ж таки, до дефіциту коштів, в результаті чого не забезпечуються повні розрахунки по захищених статтях видатків, виникає кредиторська заборгованість та ін.

Система міжбюджетних відносин, яка досі діє в Україні, породжує значні проблеми у проведенні регіональної політики, головними з яких є незацікавленість місцевої влади у нарощуванні дохідної бази у своїх регіонах, регіональний сепаратизм, неможливість фінансування економіки регіонів або її пріоритетних секторів [8, 30 ].

Потрібно більше звертати увагу політики на стимулювання регіонів зі значним потенціалом економічного зростання ніж підтримки регіонів однакового рівня розвитку. Необхідно максимально використати конкурентні переваги кожного окремого регіону, але водночас не відмовлятися від політики підтримки депресивних регіонів, а саме фінансувати цільові програми розвитку економіки, що матиме на меті подолання репресивності. Тобто замість дотаційної підтримки більше увагу приділити цільовим субвенціям, які будуть спрямовані на фінансування заходів з подолання репресивності регіонів.