Сторінка
1
Однією з провідних тенденцій у розвитку сучасної світової економічної системи виступає глобалізація, яка є якісно новим ступенем інтернаціоналізації, і передбачає встановлення безпосереднього зв’язку національної економіки і світового господарства. Економічна глобалізація проявляється у збільшенні обсягів міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу, міжнародної міграції робочої сили і руху інформації між суб’єктами різних країн. Виникнення поняття фінансової глобалізації як однієї із складових економічної глобалізації пов’язано із різким збільшенням міжнародних валютно-кредитних і фінансових зв’язків протягом останніх десятиліть. Часто це явище розглядається як істотний фактор, з одного боку, економічного розвитку, а з іншого – загострення в світовому масштабі проблеми фінансових і, зокрема, валютних криз.
Процеси, які лежать в основі фінансової глобалізації, і їх зв’язок з кризовими явищами досліджується в працях закордонних і вітчизняних вчених: М. Бордо, П. Бустело, К. Гарсіа, Б. Ейхенгріна, Дж. Кіма, П. Кругмана, З.О. Луцишин, П. Мессона, І. Олівьє, К. Окіни, О.І. Рогача, Д. Чо, І. Шина, М. Ширакави, Ш. Ширацуки та інших. У більшості досліджень фінансова глобалізація розглядається як явище, що посилює залежність країн від міжнародного руху капіталу, а отже, робить країни більш вразливими до масового раптового відтоку капіталу, яке викликає валютні кризи. Проте зазначається і позитивний вплив фінансової глобалізації. У зв’язку з цим існує проблема визначення сукупного ефекту від фінансової глобалізації з використанням об’єктивних критеріїв. Тому метою дослідження, викладеного в статті, є якісне узагальнення і кількісна оцінка загального впливу фінансової глобалізації на імовірність виникнення валютних криз як у світі в цілому, так і по різних групах країн.
Спочатку необхідно визначити якісні ознаки фінансової глобалізації. Єдиного погляду щодо сутності фінансової глобалізації не існує. Згідно з одним твердженням фінансова глобалізація пов’язана з усуненням ізоляції національних ринків і формуванням зв’язків між окремими сегментами світового фінансового ринку [1]. При цьому фінансову глобалізацію можна розглядати, по-перше, як стан, по-друге, як процес. З іншого погляду, сутність фінансової глобалізації полягає у формуванні нового глобального механізму прийняття рішень „з принципово більш складним потоком інформації, яка підлягає обробці, з новим складом учасників і з абсолютно новим розкладом обов’язків і відповідальності”. По-перше, рішення, які приймаються колективним світовим інвестором, мають велике значення для економічної і соціально-політичної ситуації в багатьох країнах. З іншого боку, такі рішення не є прозорими і не забезпечують рівної участі у їх прийнятті національних держав і суспільства. По-друге, обсяг інформації, яку має переробляти колективний світовий інвестор, збільшується експоненціально. Через це складність в обробці інформації призводить до заміщення рішення на основі повного аналізу всієї інформації – рішенням за прецедентом або за аналогією, використанням апріорного правила поведінки, слідуванням стадній поведінці, передачі відповідальності на більш високі ієрархічні рівні (лідеру), які при цьому не завжди інституціоналізовані, а складаються спонтанно. У результаті загальна поведінка світового колективного інвестора може виявитись ірраціональною, що призводить до неоптимального розподілу світових фінансових ресурсів [2].
Фінансова глобалізація має дві основні форми прояву: торгівля фінансовими активами, або міжнародні потоки капіталу; і торгівля фінансовими послугами, або проникнення фінансових інститутів на ринки інших країн [3, с. 5]. Також як форми прояву фінансової глобалізації виділяють підвищення ефективності процентного арбітражу, який характеризується зменшенням процентних диференціалів [4, с. 9]. Основними рушійними силами фінансової глобалізації останніх десятиліть стали [5, с. 66]:
– послаблення валютного контролю і розширення фінансової дерегуляції з метою посилення конкурентоспроможності національних фінансових інститутів і центрів;
– розпад Бреттон-Вудської валютної системи і перехід до плаваючих валютних курсів, що стимулювало розвиток міжнародного ринку фінансових деривативів;
– різний рівень дохідності на вкладений капітал у різних країнах;
– зростання ролі інституціональних інвесторів, які намагались диверсифікувати ризики за рахунок вкладень у більше коло країн;
– стрімкий розвиток технологій комунікацій та обробки інформації, зменшення витрат на комунікації;
– інші аспекти економічної глобалізації.
Фінансова глобалізація по-різному протікає в різних групах країн. Якщо торговий аспект глобалізації переважно стосується країн, що розвиваються, то фінансововий – розвинених країн. Так, з 1981–1985 по 1997–2001 рр. відбулося зростання зовнішньоторгового обороту щодо ВВП на 3,9 % у розвинених країнах і 15,4 % у країнах, що розвиваються. У той же час відношення суми зовнішніх активів і зобов’язань до ВВП в розвинених країнах зросло на 77,3 %, а в країнах, що розвиваються, – лише на 19,9 % [6, с. 108]. Склалася ситуація, при якій основні обсяги міжнародних фінансових операцій відбуваються між розвиненими країнами. Наприклад, лише незначна частина вкладень інвестиційних фондів розвинених країн спрямовується у країни, що розвиваються (2 % у США, 3–4 % у Великобританії) [2].
З іншого боку, порівняно менші обсяги міжнародних фінансових операцій у країнах, що розвиваються, відіграють значно більшу роль (зважаючи на менший розмір їх економіки). Під час кризи чистий відтік іноземного приватного капіталу з основних країн-отримувачів Латинської Америки і Південно-Східної Азії становив 15–20 % їх ВВП [2]. У середньому ж чисті міжнародні потоки капіталу для країн, що розвиваються, зросли з 2,3 % ВВП у 1978 – 1982 рр., до 4,2 % ВВП у 1990–1997 рр. [5, с. 104]. Особливо зросли іноземні портфельні інвестиції до країн, що розвиваються – з 1978 по 1997 рр. у 30 разів, у той час, коли прямі іноземні інвестиції зросли в 8 разів, а інші інвестиції зменшилися [5, с. 64].
Різні оцінки часових меж економічної глобалізації коливаються в межах від останніх трьох десятиліть до останніх двох з половиною тисяч років. Відрізняються і оцінки початку фінансової глобалізації. Б. Ейхенгрін і М. Бордо називають часом початку глобалізації середину ХІХ ст., одночасно зазначаючи, що цей процес не відбувався лінійно, а в певні періоди спостерігались обернені явища. Таким чином, вони виділяють два періоди глобалізації (розглядаючи як торговий, так і фінансовий її аспекти). Перший період розпочався в 1860-х рр. із прокладенням трансатлантичного телеграфного кабелю і закінчився з початком Першої світової війни. Другий період розпочався в 1971 р. і донині триває[7, с. 3].
Інші реферати на тему «Фінанси»:
Основні теоретичні положення формування місцевих бюджетів та їх практична реалізація в умовах трансформаційної економіки
Фінансовий стан підприємства та його оцінка
Суб’єкти фінансового права
Оцінка рівня ризику діяльності на основі зон ризику, оцінка ризику діяльності через імовірнісні характеристики, оцінка ризику (рейтинг) діяльності комерційного банку, обґрунтування підприємницьких рішень на основі оцінки границь фінансової стійкості під
Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини