Сторінка
1

Аналіз впливу фінансової глобалізації на валютні кризи

Однією з провідних тенденцій у розвитку сучасної світової економічної системи виступає глобалізація, яка є якісно новим ступенем інтернаціоналізації, і передбачає встановлення безпосереднього зв’язку національної економіки і світового господарства. Економічна глобалізація проявляється у збільшенні обсягів міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу, міжнародної міграції робочої сили і руху інформації між суб’єктами різних країн. Виникнення поняття фінансової глобалізації як однієї із складових економічної глобалізації пов’язано із різким збільшенням міжнародних валютно-кредитних і фінансових зв’язків протягом останніх десятиліть. Часто це явище розглядається як істотний фактор, з одного боку, економічного розвитку, а з іншого – загострення в світовому масштабі проблеми фінансових і, зокрема, валютних криз.

Процеси, які лежать в основі фінансової глобалізації, і їх зв’язок з кризовими явищами досліджується в працях закордонних і вітчизняних вчених: М. Бордо, П. Бустело, К. Гарсіа, Б. Ейхенгріна, Дж. Кіма, П. Кругмана, З.О. Луцишин, П. Мессона, І. Олівьє, К. Окіни, О.І. Рогача, Д. Чо, І. Шина, М. Ширакави, Ш. Ширацуки та інших. У більшості досліджень фінансова глобалізація розглядається як явище, що посилює залежність країн від міжнародного руху капіталу, а отже, робить країни більш вразливими до масового раптового відтоку капіталу, яке викликає валютні кризи. Проте зазначається і позитивний вплив фінансової глобалізації. У зв’язку з цим існує проблема визначення сукупного ефекту від фінансової глобалізації з використанням об’єктивних критеріїв. Тому метою дослідження, викладеного в статті, є якісне узагальнення і кількісна оцінка загального впливу фінансової глобалізації на імовірність виникнення валютних криз як у світі в цілому, так і по різних групах країн.

Спочатку необхідно визначити якісні ознаки фінансової глобалізації. Єдиного погляду щодо сутності фінансової глобалізації не існує. Згідно з одним твердженням фінансова глобалізація пов’язана з усуненням ізоляції національних ринків і формуванням зв’язків між окремими сегментами світового фінансового ринку [1]. При цьому фінансову глобалізацію можна розглядати, по-перше, як стан, по-друге, як процес. З іншого погляду, сутність фінансової глобалізації полягає у формуванні нового глобального механізму прийняття рішень „з принципово більш складним потоком інформації, яка підлягає обробці, з новим складом учасників і з абсолютно новим розкладом обов’язків і відповідальності”. По-перше, рішення, які приймаються колективним світовим інвестором, мають велике значення для економічної і соціально-політичної ситуації в багатьох країнах. З іншого боку, такі рішення не є прозорими і не забезпечують рівної участі у їх прийнятті національних держав і суспільства. По-друге, обсяг інформації, яку має переробляти колективний світовий інвестор, збільшується експоненціально. Через це складність в обробці інформації призводить до заміщення рішення на основі повного аналізу всієї інформації – рішенням за прецедентом або за аналогією, використанням апріорного правила поведінки, слідуванням стадній поведінці, передачі відповідальності на більш високі ієрархічні рівні (лідеру), які при цьому не завжди інституціоналізовані, а складаються спонтанно. У результаті загальна поведінка світового колективного інвестора може виявитись ірраціональною, що призводить до неоптимального розподілу світових фінансових ресурсів [2].

Фінансова глобалізація має дві основні форми прояву: торгівля фінансовими активами, або міжнародні потоки капіталу; і торгівля фінансовими послугами, або проникнення фінансових інститутів на ринки інших країн [3, с. 5]. Також як форми прояву фінансової глобалізації виділяють підвищення ефективності процентного арбітражу, який характеризується зменшенням процентних диференціалів [4, с. 9]. Основними рушійними силами фінансової глобалізації останніх десятиліть стали [5, с. 66]:

– послаблення валютного контролю і розширення фінансової дерегуляції з метою посилення конкурентоспроможності національних фінансових інститутів і центрів;

– розпад Бреттон-Вудської валютної системи і перехід до плаваючих валютних курсів, що стимулювало розвиток міжнародного ринку фінансових деривативів;

– різний рівень дохідності на вкладений капітал у різних країнах;

– зростання ролі інституціональних інвесторів, які намагались диверсифікувати ризики за рахунок вкладень у більше коло країн;

– стрімкий розвиток технологій комунікацій та обробки інформації, зменшення витрат на комунікації;

– інші аспекти економічної глобалізації.

Фінансова глобалізація по-різному протікає в різних групах країн. Якщо торговий аспект глобалізації переважно стосується країн, що розвиваються, то фінансововий – розвинених країн. Так, з 1981–1985 по 1997–2001 рр. відбулося зростання зовнішньоторгового обороту щодо ВВП на 3,9 % у розвинених країнах і 15,4 % у країнах, що розвиваються. У той же час відношення суми зовнішніх активів і зобов’язань до ВВП в розвинених країнах зросло на 77,3 %, а в країнах, що розвиваються, – лише на 19,9 % [6, с. 108]. Склалася ситуація, при якій основні обсяги міжнародних фінансових операцій відбуваються між розвиненими країнами. Наприклад, лише незначна частина вкладень інвестиційних фондів розвинених країн спрямовується у країни, що розвиваються (2 % у США, 3–4 % у Великобританії) [2].

З іншого боку, порівняно менші обсяги міжнародних фінансових операцій у країнах, що розвиваються, відіграють значно більшу роль (зважаючи на менший розмір їх економіки). Під час кризи чистий відтік іноземного приватного капіталу з основних країн-отримувачів Латинської Америки і Південно-Східної Азії становив 15–20 % їх ВВП [2]. У середньому ж чисті міжнародні потоки капіталу для країн, що розвиваються, зросли з 2,3 % ВВП у 1978 – 1982 рр., до 4,2 % ВВП у 1990–1997 рр. [5, с. 104]. Особливо зросли іноземні портфельні інвестиції до країн, що розвиваються – з 1978 по 1997 рр. у 30 разів, у той час, коли прямі іноземні інвестиції зросли в 8 разів, а інші інвестиції зменшилися [5, с. 64].

Різні оцінки часових меж економічної глобалізації коливаються в межах від останніх трьох десятиліть до останніх двох з половиною тисяч років. Відрізняються і оцінки початку фінансової глобалізації. Б. Ейхенгрін і М. Бордо називають часом початку глобалізації середину ХІХ ст., одночасно зазначаючи, що цей процес не відбувався лінійно, а в певні періоди спостерігались обернені явища. Таким чином, вони виділяють два періоди глобалізації (розглядаючи як торговий, так і фінансовий її аспекти). Перший період розпочався в 1860-х рр. із прокладенням трансатлантичного телеграфного кабелю і закінчився з початком Першої світової війни. Другий період розпочався в 1971 р. і донині триває[7, с. 3].