Сторінка
3

Аналіз впливу фінансової глобалізації на валютні кризи

Якщо розглянути менший проміжок часу, то слід зазначити, що кількість валютних криз з 1975 р. у цілому знижується. Якщо з 1975 по 1987 рр. спостерігалося 99 валютних криз, то з 1987 по 2000 рр. їх було лише 67. Роками найбільшої нестабільності (з кількістю валютних криз на рік більше 8) можна вважати 1975–1976, 1981–1984, 1986, 1988 і 1992 рр. У середині 1970-х рр. підвищення частоти валютних криз пояснюється впливом зовнішніх нафтових шоків, а в середині 1980-х рр. кризою заборгованості країн, що розвиваються. З 1975 по 1986 р. валютні кризи переважно відбувались у розвинених країнах, а з 1987 року спостерігається протилежне явище [12, с. 179-180]. З 1972–1980 рр. по 1981–1989 рр. кількість криз у країнах, що розвиваються, збільшилася майже в двічі, а в 1990–1998 рр. відбулося незначне зменшення. У регіональному аспекті в країнах Африки і Центральної та Південної Америки пік кількості валютних криз припадає на 1980-і рр., в країнах Азії – на 1990-і рр. [7, с. 52–55].

Для ілюстрації наслідків сучасних валютних криз П. Кругман наводить такий приклад. Якщо уявити собі типову країну, що розвивається, з середнім рівнем доходу на душу населення двадцять п’ять років тому назад, вона б не мала ризику бути ураженою кризою, подібною до тих, які притаманні 1990-м рр. По-перше, національна валюта була б лише частково конвертована, що б затримало відтік капіталу у випадку кризи. По-друге, зовнішній борг був би невеликим, переважно офіційним і довгостроковим. Проблеми з платіжним балансом були б, оскільки негативне сальдо поточного балансу у разі негативних шоків було б складніше компенсувати притоком іноземного капіталу. Платіжний дисбаланс міг змусити країни вдатися до девальвації, яка, до речі, була б необхідною умовою надання допомоги з боку МВФ. Аналогічна країна в сучасних умовах має лібералізований валютний ринок і багато інших сфер економіки. Товарна структура її експорту більш диверсифікована, виробництво більш продуктивне. До країни надійшли досить великі обсяги іноземних інвестицій. Одночасно приватний сектор отримав позики в іноземній валюті як із-за кордону, так і з джерел у середині країни. У результаті економіка такої країни більш успішно розвивається за умов стабільної ситуації, і є значно більш вразливою в умовах раптової кризи. Якщо капітал почне втікати з країни, наслідки девальвації можуть бути руйнівними внаслідок великого боргу деномінованого в іноземній валюті [13].

За оцінками Б. Ейхенгріна і М. Бордо, зменшення приросту ВВП у рік валютної кризи порівняно з трирічним трендом у 13 країнах, що розвиваються, в 194–1971 рр. становило 4 %. У 1973–1998 рр. цей показник у 10-ти країнах, що розвиваються, становив мінус 1%. Через 3 роки після кризи приріст ВВП у перший період збільшувався на 3 %, у другий – лише на 1 %. Отже, у другий період глобалізації валютні кризи призводили до менш руйнівних наслідків з погляду падіння ВВП, але і до повільнішого відновлення (аналогічні висновки можна зробити порівнюючи перший період глобалізації і період з 1919 по 1971 рр.). Проте значна дисперсія отриманих результатів не дозволяє прийти до такого висновку у кожному конкретному випадку [14].

Розглянемо детальніше питання частоти кризових періодів у сучасний період глобалізації. Розширимо вибірку до 146 країн і застосуємо розроблений нами метод визначення часових меж валютних криз на основі наступного індексу тиску на валютний ринок:

,

де E – компонент зменшення валютного курсу, який дорівнює ;

R – компонент валютних інтервенцій, який дорівнює ;

I – компонент процентної ставки, який дорівнює або якщо немає даних по m, то ;

D – компонент прискорення зменшення валютного курсу, який дорівнює ;

де у свою чергу et, rt, Lt, mt, ct, dt – курс національної валюти до СДР, золотовалютні резерви, зовнішні зобов’язання монетарної влади, процентна ставка грошового ринку, облікова ставка центрального банку і темпи зниження валютного курсу в t-й місяць (показники розраховані за [15]);

, , , , – їх середні значення протягом попередніх 12 місяців;

Гe, Гr, Гm, Гc, Гd – їх стандартні відхилення (крім для зобов’язань монетарної влади) протягом попередніх 12 місяців.

Будемо вважати, що перевищення індексу Іch2 нуля у відповідному місяці свідчить про наявність валютної кризи. У разі відсутності даних по R або I один з цих компонентів прирівнюється до одиниці. Як показник поширеності валютних криз у відповідному році в масштабах світу або групи країн будемо брати відношення країно-кризових місяців до всіх країно-місяців з доступними даними у відповідній групі країн. Цей показник (далі – кризовість) показує середню тривалість валютної кризи в частках року в країні світу або відповідної групи у відповідний рік. При цьому кризовість розраховується за двома методами (методи 1 і 2): по країнах, для яких доступні дані принаймні в частині аналізованого періоду (1970–2003 рр.), і лише по країнах, для яких доступні дані за весь аналізований період. У динаміці кризовість по всіх країнах світу показана на рис. 1. З рисунка видно, що основна частина кризових періодів припадає на початок 1980-х рр. – тобто на середину сучасного періоду глобалізації, після цього їх кількість спадає.

Рис. 1. Динаміка кризовості в 1970–2003 рр. у світі

Однак цікавим є і те, якою була динаміка кризовості в різних групах країн (за класифікацією в [16]). З узагальнених результатів у табл. 1 видно, що в країнах з середнім і низьким доходом (на душу населення) спостерігається така сама закономірність, як і по всіх країнах (особливо серед країн з низьким доходом, Латинській Америці і Африці). Відмінності від загальної закономірності такі. Країни з високим доходом переживали три кризові піки: в кінці 1970-х рр., в середині 1980-х рр. і на початку 1990-х рр. У Східній Азії і Океанії – на початку 1980-х рр. і в кінці 1990-х рр. У країнах з перехідною економікою основний кризовий період – на початку 1990-х рр., на Близькому Сході і в Північній Африці – в кінці 1980-х рр. І лише в Південній Азії відбулось явне посилення кризових тенденцій із часом.