Сторінка
3

Соціально–педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників

Для українського суспільства наприкінці ХХ ст. проблема вільного часу пов’язана з процесам, які відбуваються в соціально-економічній, духовній сферах, що вимагає нового підходу до особистості, її власного життя і діяльності у вільний час. Не менш суттєві й негативні чинники, які нині значною мірою обумовлюють особливості та специфіку використання вільного часу. Головним із них є безробіття, внаслідок якого постійно збільшується кількість незайнятого населення, що загострює проблему вільного часу, який повинен бути спрямований на задоволення культурних, пізнавальних потреб людини, розвиток її здібностей. Іншим чинником є занепад інфраструктури вільного часу, по якій болісно вдарила економічна криза. Найвразливішими виявилися ті її складові, що потребують значних капіталовкладень. У складному становищі перебувають багато театрів і музеїв, клубів і бібліотек, виконавських колективів. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культосвітніх закладів –– загальнодоступних бібліотек, клубів і т.д

Серйозною проблемою є вільний час молоді, оскільки кризу переживає уся система, пов’язана з інфраструктурою молодіжного вільного часу.

Науковим працям учених Західної Європи не вистачає єдності аргументацій в питаннях управління вільним часом. Висувається тезис, що заперечує принципи будь-якого впливу на сферу вільного часу, згідно з яким на особистість, котра поза роботою, не діють закони суспільного порядку; вона може розвиватися тільки будучи зовсім вільною. Інакше вільний час, якщо він стає джерелом цілеспрямованого впливу суспільно-політичної системи, втрачає свій змістовний сенс, що перетворює теорію вільного часу в центристський інструмент виховання (Г. Келлер, А. Лушенович). Науковці Р. Данней та Д. Рісман заперечують виховні функції вільного часу та вважають, що форми його використання повинні бути суто індивідуальними, неповторними, нерегламентованими. Окрім розбіжностей в інтерпретації суспільної структури вільного часу і його функціонування продовжується дискусія про правомірність самого розуміння даного терміну: з одного боку, він недостатньо конкретний, з іншого –– недостатньо абстрактний. Діапазон полярних думок сягає від повної відмови і ліквідації його як формальної категорії (Д. Бааке), обмеження його вживання (Д. Крамер, К. Тідеман), до обґрунтування нового тезису –– “право на лінь” (Ф. Гразанов).

Альтернатива, що намітилася в даній проблемі, вирішується неоднозначно. Такі дослідники, як О. Міхай, Є. Сєчі, М. Сікора, П. Фосс, котрі вивчають питання комплексних заходів впливу на учнів в умовах вільного часу, довели, що він не є абстрактним поняттям, відірваним від навколишньої дійсності, а визначається формою суспільного життя.

Вивчати структуру та суть вільного часу учнів вітчизняні вчені почали в 20-х роках ХХ ст. У другій половині 50-х років дослідники приділяли значну увагу вивченню проблеми позакласного та позашкільного часу учнів. Найбільш повно, з конкретними науковими даними ця проблема була представлена в працях Г. Зборовського, В. Патрушева, С. Петросяна,. В. Піменова, Г. Пруденського. У 60-70-х роках плідно розробляли педагогічний аспект вільного часу В. Болгов, Л. Гордон, Б. Грушин, Є. Клопов, Г. Орлов. Вони відмічали, що вільний час має справжню цінність лише тоді, коли особистість може розкрити себе, виявити свої природні здібності, повніше задовольнити естетичні потреби.

До важливих компонентів вільного часу учнів відносять:

чинники культурного споживання, самоосвіти (В. Тріодін, Е. Соколов);

сферу творчості (Ю. Дерябін, Г. Дмитрін, Ф. Мохов, Т. Погрєшева та ін.).

Над психолого-педагогічними основами використання вільного часу працювали Г. Євтеєва, В. Клібік. Педагогічні умови його організації в процесі виховної роботи з учнями розглядали Л. Абакулова, Е. Богородська, Л. Герасименко, В. Дружинін; естетичні можливості його реалізації вивчали С. Герасимов, Б. Ніжинський, В. Петрушин та ін.

У своїй статті “Педагогічні проблеми організації вільного часу школярів” Б.А. Брилін розрізнює поняття “вільний час” і “дозвілля””. Він стверджує, що позашкільна сфера діяльності учнів знаходиться в певній залежності від об’єктивних умов навколишнього середовища, педагогічного впливу, родинних традицій. Увесь бюджет часу сучасного школяра поділяється на навчальний і позанавчальний. У свою чергу позанавчальний час складається з потрібного і вільного. До навчального часу відносять всі види занять у школі (уроки, консультації, додаткові заняття), виконання домашнього завдання, підготовка до екзаменів тощо. До структури потрібного входить час, пов’язаний із суспільними обов’язками та із задоволенням побутових та фізіологічних потреб. Вільний час, протягом якого школяр перебуває поза навчальним процесом, дає змогу йому культурно відпочивати, розважатися. Саме цю частину вільного часу автор відносить до дозвільної діяльності.

Проблеми вільного часу та форми дозвіллєвої діяльності піднімались в доробках А.Й.Капської, А.Воловика, В.Воловика, Л.К.Петрової. В їх роботах визначається роль і значення дозвілля як сфери духовної культури і зміцнення здоров’я людей, засобу її виховання, підвищення трудової та громадської активності, обґрунтовані теоретичні основи педагогічної організації дозвільної діяльності, методику і технологію організації та проведення масових, групових форм дозвілля.

Автор книги “У годину дозвілля” І.Гармаш звернув увагу, що вільний час є найбільшим багатством людства. Проте його можна вважати справжнім багатством тоді, коли він використовується в інтересах всебічного розвитку людини її здібностей і тим самим сприяє примноженню матеріального і духовного потенціалу всього суспільства.

І.Гармаш, І.Талан, А.М.Афоніна пропонують практичні поради щодо організації вільного часу та відпочинку сім’ї, наведені правила проведення настільних, рухових ігор, а також розваги на свіжому приміщення, описане проведення дозвілля народів світу, вплив на дітей прогулянок в ліс, походи, екскурсії.

В роботах В.Вільчковського запропоновано ряд фізкультурних вправ, які можуть виконувати школярі на дозвіллі. Про значення спорту, фізкультури у вихованні здорової розумної дитини у вільний час знаходимо у роботах Л.К Петрової.

А.Й. Капська у навчальному посібнику “Технології соціально–педагогічної роботи” описала методику роботи соціального педагога із організації дозвілля, якими вміннями, навичками має володіти, згідно яких напрямків зобов’язаний працювати.

Отже, аналіз наукової літератури дає можливість стверджувати, що проблема вільного часу є актуальною на часі. За змістом – це найбагатший час, заповнений, як правило, суспільно-корисною діяльністю, спрямованою на духовний та моральний розвиток особистості, формування її трудової і соціальної активності, самовиховання та саморозвиток, фізичне вдосконалення.

Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Багатоаспектність підходів проблеми вільного часу зумовлює той рівень теоретичного узагальнення, на якому можлива координація досліджень з низки взаємодіючих між собою дисциплін –– соціології, філософії, культурології, педагогіки, психології.