Сторінка
4

Соціально–педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників

У філософському енциклопедичному словнику дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття;

функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Згідно з визначенням Б. Грушина загальний бюджет часу дорослої людини поділяється на чотири основні частини:

1) витрати, пов’язані з роботою на підприємстві;

витрати на домашню працю та самообслуговування;

3) час для сну, приймання їжі;

4) вільний час.

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

навчання, самоосвіта;

культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

фізичні заняття (спорт і т.п.);

любительські заняття типу хобі;

заняття, ігри з дітьми;

зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

пасивний відпочинок;

затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності.

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов’язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує школяра на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля – показник міри смаку школяра. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді.

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов’язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи.

Про деякі аспекти сучасної концепції вільного часу говорить у “Соціології” В.Г.Городяненко, який теж розділяє поняття “вільний час” і “дозвілля” – як складову вільного часу. Він стверджує, що людина використовує час на трьох рівнях – фізичному, біологічному та соціальному. Поняття “соціальний час” характеризує як людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість – це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність – порядок виникнення та реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія “становлення” використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства – виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов’язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю , ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації. Неробочий час поділяється на:

час, пов’язаний з домашньою працею і побутовими справами;

час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо);

вільний час.

Вільний час, на думку В.Г. Городяненка, – це складова соціального часу, звільнена від виробничих і побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини.

Слід розрізняти поняття “вільний час суспільства” і “вільний час особистості”. Перше поняття означає час, витрачений суспільством безпосередньо на задоволення своїх інтелектуальних та естетичних потреб. Воно охоплює час, виділений суспільством на розвиток науки, мистецтва, управління громадськими справами тощо. Особистий вільний час є в розпорядженні кожної людини і використовується нею відповідно до індивідуальних нахилів, потреб, інтересів, а також можливостей, які надає їй суспільство. Тому розрізняють вільний час різних соціальних груп: робітників, колгоспників, фермерів, підприємців, службовців, інженерно-технічних працівників та інших категорій населення (пенсіонерів, домогосподарок, студентів тощо).

Необхідно розрізняти вільний час і дозвілля, вільний час і відпочинок.

Дозвілля – складова вільного часу, що являє собою сукупність занять, спрямованих на відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини. Поняття “відпочинок” ширше, ніж вільний час. До нього належить не лише частина вільного часу (наприклад, пасивний відпочинок), а й деякі складові неробочого часу (сон).

Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. В. Г. Городяненко виділяє такі функції вільного часу:

рекреаційну – відновлення для продуктивної праці;

розвиток особистості;

задоволення потреб;

спілкування;

передача життєвого досвіду.

Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров’я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо.