Сторінка
9

Організація виконання видаткової частини бюджетів

З метою виправлення цих невідповідностей центральний уряд та органи управління вищих рівнів у країнах світу розробляють трансфертні програми для передачі бюджетних коштів місцевим органам влади. Трансферти вирівнювання створюються для пом’якшення небажаних зовнішніх фіскальних умов. Іншими словами, їх завдання полягає в тому, щоб “дозволити місцевим органам влади застосовувати при бажанні приблизно однакові ставки місцевих податків і при цьому мати можливість надавати населенню своїх територій приблизно однаковий обсяг бюджетних послуг”.

Розробляючи програми трансфертів, різні країни використовують у цілому однакову методологію. Відмінності лежать у площині таких питань: що саме вирівнюється, ступінь вирівнювання, вибір фінансових інструментів, за допомогою яких сподіваються досягти вирівнювання, та способи визначення фіскальних розбіжностей.

Будь-яка доцільна система трансфертів вирівнювання, по-перше, спирається на формульний підхід, а, по-друге, повинна відповідати таким вимогам:

Справедливість розподілу. Принцип справедливості передбачає однакове ставлення до бюджетів з аналогічними бюджетними потребами. Бюджетні потреби визначаються як різниця між видатковими потребами бюджету та його доходною спроможністю. Два місцеві бюджети з аналогічним рівнем видаткових потреб, але з різними за обсягом податковими базами, повинні отримувати такі трансферти, що допоможуть їм надавати приблизно однакові послуги при однакових ставках податків. Досягненню справедливості сприятиме застосування об’єктивних критеріїв при оцінці видаткових потреб і доходної спроможності.

Передбачуваність. Місцеві органи влади повинні мати змогу складати бюджет та плани на майбутні періоди, а це можливо лише за умови, якщо трансферти забезпечуватимуть стабільні притоки ресурсів протягом достатньо тривалого часу. Більш якісне планування бюджету дає змогу досягти ефективніших результатів бюджетних програм. За недосконалого бюджетного планування обсяги трансфертів з року в рік зазнають значних коливань.

Жорсткі бюджетні обмеження. Показники, що визначають обсяг трансфертів, повинні перебувати поза впливом з боку місцевих органів влади. Ці органи не повинні мати змоги збільшувати обсяг отримуваних трансфертів, змінюючи свої рішення щодо рівня місцевих видатків чи доходів. На трансферти не повинно впливати, скажімо, зменшення місцевими органами влади зусиль по нарощуванню податкової бази або рішення збільшити кількість працівників бюджетних установ. Необхідно зробити так, щоб не було можливості “вибивати кошти”.

Простота. Формула має бути зрозумілою та легкою в застосуванні. Чим простіша формула, тим вищий рівень довіри до обґрунтованості рішень, оскільки одержувачі трансфертів мають змогу самі повторити та перевірити розрахунок трансфертів, зроблений Міністерством фінансів. Простіші формули — прозоріший бюджетний процес.

Безумовність. Метою трансфертів вирівнювання є вирівнювання спроможності або здатності органів місцевої влади забезпечувати надання приблизно однакових рівнів бюджетних послуг за порівнянних ставок податків. У який спосіб використати надані можливості, залишається на розсуд місцевих бюджетів, тобто, трансферти не повинні супроводжуватися жодними вимогами, здатними обмежувати рішення місцевих органів влади щодо використання трансфертних коштів. Однак тут слід зробити одне застереження. Оскільки місцевим бюджетам певною мірою делеговане вирішення таких питань загальнонаціонального значення, як охорона здоров’я та освіта, то бажано, щоб існували певні норми, наприклад, деякі мінімальні обсяги витрат на галузь. Було б, скажімо, неприпустимим, якби місцеві органи влади вирішили закрити всі школи на своїй території, перетворивши їх на казино.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Видатки бюджету– це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Структура бюджету характеризується складом і співвідношенням його доходів та видатків. Бюджет як економічна категорія зачіпає інтереси віх юридичних та фізичних осіб. Тому структура видатків бюджету – це не просто арифметичне співвідношення, а характеристика збалансованості та врівноваженості інтересів суспільства.

У 2000 році закладено основи реформи міжбюджетних відносин. Прийнято Бюджетний кодекс України та ряд законодавчих та нормативних документів з метою організації фінансової системи на принципово нових засадах. Відповідно до законодавства здійснено чітке порівняно з попередніми роками розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, запровадження нового механізму розподілу міжбюджетних трансфертів на основі формульного їх розподілу, а також мінімізації їхніх втрат.

До прийняття бюджетного кодексу рада вищого рівня могла щороку встановлювати, з якого бюджету утримувати той чи інший заклад, що не стимулювало місцеві органи влади розвивати такі заклади та аналізувати їх ефективність і корисність для території. Статтею 86 Бюджетного кодексу встановлено чіткі критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.

Закріплення переліку бюджетних послуг за видами бюджетів створює зацікавленість місцевих органів влади в підвищенні якості надання бюджетних послуг, в оптимальному розподілі бюджетних ресурсів між видами послуг залежно від потреб населення конкретної території. Крім того, тепер можна витрачати кошти на розвиток місцевих бюджетних закладів, не боячись, що наступного року ці установи переведуть на утримання з іншого бюджету.

Звільнити місцеві бюджети від тягаря фінансування програм соціального захисту , що ухвалюються й контролюються в центрі. Аналіз виконання бюджетів за останні роки показує, що саме в цій галузі бюджетна заборгованість найвища, причому синусоїда виплат на соціальний захист дуже сильно коливається від регіону до регіону , і в деяких частинах країни мешканці мають вкрай неадекватне соціальне забезпечення. Тому фінансування на соціальний захист здійснюється через цільові субвенції.