Сторінка
5

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та шляхи його удосконалення

Контрольні функції та повноваження головних розпорядників бюджетних коштів передбачені у пункті 4 статті 22. Згідно з цією нормою Кодексу головний розпорядник кошті є ключовим агентом здійснення внутрішнього бюджетного контролю і наділений в цій сфері відповідними обов'язками та повноваженнями. Розпорядник бюджетних коштів (стаття 22) [2, с. 19-20].

• розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначені нормативно-правовими актами та виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

• забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

• затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;

• здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень і витрачанням коштів розпорядниками нижчих рівнів;

• одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

У статті 22 визначені також повноваження головних розпорядників коштів у забепеченні ефективності управління бюджетними коштами. Зокрема, розпорядник бюджетних коштів у ході бюджетного процесу:

• розробляє план діяльності, виходячи саме з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок наявних бюджетних коштів;

• аналізує ефективність використання бюджетних коштів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Для організації системи бюджетного контролю важливе значення мають положення Кодексу щодо визначення стадій проходження бюджетних коштів: від затвердження бюджетних призначень, розподілу та доведення бюджетних асигнувань, прийняття бюджетів та фінансових зобов'язань до отримання товарів та послуг і здійснення платежу з бюджетних рахунків (статті 23, 24).

У Бюджетному кодексі встановлено, що “будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення”. Одночасно визначено використання коштів спеціального фонду.

Дійснення контролю на етапі виконання бюджету відбувається відповідно до норм, викладених у статтях 50 та 51. Зокрема на казначейство покладається контроль за відповідністю затвердженого бюджетного розпису за головними розпорядниками коштів до бюджетних асигнувань, що є підставою для затвердження кошторисів.

Розділі ІІІ Бюджетного кодексу встановлюється послідовність процесу складання, розгляду, затвердження, виконання та звітування місцевих бюджетів, що є необхідним елементом здійснення бюджетного контролю на місцевому рівні.

Вищезазначені норми Бюджетного кодексу торкаються питань бюджетного контролю на загальному рівні, або виходячи з його елементів на кожній із стадій бюджетного процесу. Розділ У Бюджетного кодексу – спеціальний розділ, в якому визначається контроль за порушеннями бюджетного законодавства та правові норми відповідальності за бюджетні правопорушення, висвітлюється система фінансового контролю, розподіляючи його за критерієм суб’єкта контрольних повноважень.

В 1993 році Верховною Радою України прийнято Закон “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, яким визначено статус, структуру, функції, права і обов'язки органів цієї служби [10]. З метою його реалізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 року № 515 „Питання державної контрольно-ревізійної служби в Україні" було ліквідовано контрольно-ревізійне управління Міністерства фінансів України та його підрозділи на місцях, а їх правонаступниками у частині майнових прав та обов'язків визнано Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах [24].

Особливість статусу державної контрольно-ревізійної служби (скорочено ДКРС) на цей час (до 1999 року) полягає в тому, що вона діє при Міністерстві фінансів України, підпорядковується цьому міністерству і основним призначенням її органів є здійснення державного фінансового контролю.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572 керівний орган ДКРС - Головне контрольно-ревізійне управління - віднесено до складу центральних органів виконавчої влади із статусом державного комітету. В подальшому цей статус закріплено Указом Президента України від 27 серпня 2000 року № 1031 „Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи" та Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженого Указом Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265 [23; 25]. Зокрема, останнім визначено, що ГоловКРУ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Що стосується механізму планування роботи органів державної контрольно-ревізійної служби, то це питання регламентується досить повно і чітко такими нормативно-правовими актами.

По перше, це постанова Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 р. № 955 “Про затвердження Порядку планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби”, якою встановлюється механізм розробки і затвердження планів контрольно-ревізійної роботи органів державної контрольно-ревізійної служби: основних її напрямів на рік, а також планів контрольно-ревізійної роботи ГоловКРУ, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіки Крим, областях, містах Києві та Севастополі і контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах, районах у містах, в тому числі міжрайонних контрольно-ревізійних відділів, які складаються на півріччя [13]

По-друге, це постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.99 № 112 “Про порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності контролюючими органами”, якою визначено механізм формування щорічних проектів планів-графіків проведення планових виїздних перевірок, їх погодження з органами державної податкової служби та затвердження.