Сторінка
5

Бахчисарай - Ханський Палац

Одна з цих леґенд повідає, що хан Крим Ґерай - видатний правитель та безстрашний воїн - на схилі років покохав красуню-князівну на ім'я Діляра. Це пізнє кохання стало для хана найдорожчим, що він колись мав у своєму житті. Однак його щастя було недовгим: прекрасна князівна передчасно вмерла, отруєна ревнивою суперницею з гарему. Глибоко уболіваючи, Крим Ґерай поховав кохану з найвищою почестю, звівши над її могилою мавзолей та прибудувавши до мавзолею фонтан. Цей фонтан, згідно з леґендою, мав висловити ті сумні почуття, до котрих занурила Крима Ґерая загибель Діляри.

Леґенда поетично інтерпретує символіку фонтана: мармурова квітка подібна окові, що роняє сльози. Сльози наповнюють горем Чашу серця (верхня велика чаша). Час загоює рани серця й скорбота вщухає (пари менших чаш). Але пам'ять поновлює біль (середня велика чаша). Так продовжується протягом всього життя - страждання змінюються просвітленнями й навпаки - допоки людина не скінчить земної подорожі та не наблизиться до порога вічності (за символ вічності леґенда вважає спіраль при підніжжі фонтана).

Це лише леґендарне трактування. Майстер Умер, що створював цей фонтан, вкладав у свій твір зовсім інший зміст. Це можна стверджувати вже тому, що фонтан подібного типу є не єдиним у світі: вельми подібна споруда знаходиться неподалік у Палаці (у Басейному дворику), схожій фонтан можна бачити в султанському палаці Топ-Капи в Стамбулі тощо. "Фонтан сліз" належить до класу фонтанів, названих за назвою райського джерела Сельсебіль. Фонтани типу сельсебіль - це споруди культового призначення: їх ставили на святих місцях чи на цвинтарях (саме на цвинтарі й стояв спочатку "Фонтан сліз"). Утім, хоча схожих фонтанів існує декілька, всесвітньої слави набув тільки цей.

Фонтан прикрашений двома написами. Верхній є віршем поета Шейхія, що прославляє хана Крима Ґерая:

Слава Всевишньому! Обличчя Бахчисарая знов посміхнулося: Милість великого Крима Ґерая славно улаштувала. Невсипними стараннями він напоїв водою околиці, І якщо буде на те воля Божа, зробить ще багато добрих справ. Він тонкістю розуму знайшов воду й улаштував прекрасний фонтан. Якщо хто хоче [перевірити], нехай прийде [й подивиться]: Ми самі бачили Дамаск і Багдад [і не зустріли там нічого схожого]! Подібно тому що прагне, Шейхій читає (п'є) хронограму з вуст цього фонтана: Прийди, напийся води найчистішої з джерела цілющого!

Нижній напис цитує 18-й вірш із 76-й сури Корана:

[У раї праведні питимуть воду] з джерела, що зветься Сельсебіль. У 1820 р. під час свого короткого візиту до Ханського Палацу цей фонтан бачив Александр Пушкін. Знамено, що з листів поета видно: фонтан не справив на нього одразу особливого враження. Але згодом, творчо переробивши свої кримські враження та поєднавши їх із мотивом скорботної леґенди про хана, Пушкін створив свою поему, що вийшла з друку в 1824 р. та забезпечила Бахчисараю найширшу популярність. Фонтан і пов'язані з ним леґенди ставали джерелом натхнення також для Адама Міцкєвіча й багатьох інших діячів мистецтва, що прославили місто й Палац.

Як скульптор Умер не передбачав всесвітньої слави свого творіння, так і Пушкін, закінчивши чернетку поеми, не міг угадати, що саме через це він виписав вічну охоронну грамоту Палацу й самому імені Бахчисарая. По сторіччі з малим у такій грамоті виникла найнагальніша потреба: після депортації совєцьким режимом кримськотатарського народу в 1944 р. усі кримськотатарські назви міст і сіл по Криму були замінені на російські (ба точніше сказати - совєцькі). Бахчисараю теж приготували нову назву: "пушкінськ", "садовськ" чи як там ще . Висловлювалися також "думки" про знос Палацу - німого свідка історії народу, що був позбавлений права жити на батьківщині прадідів. На щастя, московська влада вчасно дотямила, що перейменувати славетну поему "Бахчисарайський фонтан" їй усе ж таки не по силах.

Тому Бахчисарай залишився Бахчисараєм, а Палац понині стоїть на землі. Хансарай нині зобов'язаний своїм існуванням двом митцям різних епох і народів: скульпторові Умеру й поетові Пушкіну .

Переклад напису на фонтані зі старої кримськотатарської мови Нарімана Абдульваапа

ЗОЛОТИЙ ФОНТАН

Золотий фонтан у Фонтанному дворику

Перед тим, як зробити молитву, мусульмани творять абдез - обряд омовіння. Для проведення цього ритуалу призначений Золотий фонтан, що стоїть у внутрішньому дворику неподалік від входу до Малого Ханського мечету. Маючи намір приступити до молитви, кримські хани та їхні наближені спочатку підходили до фонтану, творили омовіння й допіру після того прямували до Малого мечету.

Фонтан висічено з білого мармуру та прикрашено золоченим різьбленим орнаментом із квітів, листів, фруктів, виноградних лоз. Ця пишна орнаментальна рослинність покликана символізувати вічні сади вирію, а велика розетка в центрі композиції - ідею вічного життя. Фонтан несе два арабські написи. Верхній повідомляє, що фонтан збудований 1733 р. за хана Каплана I Ґерая. Нижній є цитатою з Корана:

Й напоїв їх Господь напоєм чистим (76:21).

Джерела мали чималу значимість у культурних традиціях кримських татар. Це було обумовлене не тільки практичними розуміннями та сухим кліматом Криму, але і тим особливим сакральним змістом, котрий несли в собі поняття Води і Джерела. Вода - це прообраз рік, що протікають раєм, це вособлення самого життя. Джерело - це око землі (кримськотатарське слово cesme (джерело) походить від перського слова зі значенням око).

Благоустрій природного джерела та спорудження на ньому фонтана вважалося богоугодною справою - і тому багато знатних заможних кримців не жаліли витрат, аби подарувати місту чи селу фонтан. Цей добрий звичай наслідували й самі хани, що також споруджували фонтани для жителів столиці й інших кримських міст. Фонтани називалися за іменем будівника й іменувалися, наприклад, "Фонтан Мехмеда Ґерая хана", "Фонтан Ісляма Ґерая хана", "Фонтан Сефера Гази-аги", "Фонтан Абу-Ахмед-аги" і т.д. Ім'я того, хто побудував фонтан, висікалося на кам'яній плиті (іноді разом із коротким віршем), щоб люди, що прийшли за водою, могли помолитися за нього.

Один з публічних фонтанів на вулиці Бахчисарая

Доліна ріки Чурук-Су, в якій лежить Бахчисарай, була багата на природні джерела, що збігають по крутих схилах Бахчисарайської ущелини. Будівельники Ханського Палацу скеровували води цих джерел по підземних керамічних трубах, створивши щільну й складну водогінну мережу, що була здатна забезпечити водою сьомититисячну столицю з її 120 вуличними джерелами (а також із численними фонтанами Ханського Палацу) виключно за рахунок місцевих водяних ресурсів.