Сторінка
4

Проблеми історії фонетичних систем східнослов’янських мов у мовознавстві 70-Х рр. XIX ст. – 30-х рр. XX ст.

Отже, у працях О.О.Шахматова імпліцитно показано, що в ряді східнослов’янських діалектів ознака палаталізованості закріпилася за приголосними, а ознака лабіалізованості – за голосними. Тим самим була імпліцитно висловлена популярна в подальшому ідея про консонантний характер російської мови, який виник у результаті еволюції вихідної системи з пануванням вокалізму [2].

В.А.Глущенко підкреслює, що завдяки науковій діяльності О.О.Шахматова стала можливою та розробка проблеми взаємодії вокалізму і консонантизму в історії слов’янських мов, яка представлена в сучасних дослідженнях. Однак спеціальних робот, присвячених вивченню поглядів О.О.Шахматова на дану проблему в мовознавстві немає, що призводить до певної недооцінки наукової спадщини О.О.Шахматова.

Таким чином, за визначенням В.А.Глущенко,системний підхідучених Харківської і Московської лінгвістичних шкіл (О.О.Потебня, П.Г.Житецький, О.О.Шахматов) до історико-фонетичного матеріалу виявився у реконструкції систем архетипів і систем однорідних фонетичних законів, які об’єднані спільною причиною та діють у певний період розвитку мови, завдяки чому історію фонетичної системи можна представити як ланцюг причиново пов’язаних фонетичних процесів на рівні підсистем (вокалізм і консонантизм) і ознак (сила і слабкість, глухість і дзвінкість, проривність і фрикативність, палатолізованість і лабіовеляризованість приголосних). Це й зумовило те, що концепції “кількісних змін приголосних” О.О.Потебні, зв’язку вокалізму і консонантизму в історії української мови П.Г.Житецького та взаємодії вокалізму і консонантизму в історії слов’янських (насамперед східнослов’янських) мов О.О.Шахматова зберегли актуальність у мовознавстві ХХ ст.

Отже, наведений матеріал показує, що лінгвістичні концепції про які йшла мова у даній роботі свідчать про наявність цілісного системного підходу до історико-фонетичних явищ східнослов’янських мов у мовознавстві 70-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. Окрім публікацій В.А.Глущенко, на які ми тут посилалися вищезгадані концепції О.О.Потебні, П.Г.Житецького та О.О.Шахматова не сталипредметом дослідження в сучасних студіях історіографів-мовознавців.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1991. – 231 с.

2. Глущенко В.А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві. (70-ті рр. ХІХ ст. – 20-ті рр. ХХ ст.). – Донецьк, 1998. – 222 с.

3. Житецкий П.И. Очерк звуковой истории малорусского наречия. – К., 1876. – ІV. – 376 с.

4. Жовтобрюх М.А. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941) / Відп. ред. В.М.Русанівський. – К.: Наук. думка, 1991. – 260 с.

5. Журавлев В.К. Диахроническая фонология. – М.: Наука, 1986. – 232 с.

6. Колесов В.В. Значение лингвистических трудов А.А.Шахматова для современного славянского языкознания // Вопросы языкознания. – 1971. – №2. – С.53-61.

7. Колесов В.В. Поиски метода: Александр Христофорович Востоков // Русские языковеды / Под ред. В.Г.Руделева. – Тамбов, 1975. – с.82-113.

8. Потебня А.А. Два исследования о звуках русского языка: І. О полногласии, ІІ. О звуковых особенностях русских наречий. – Воронеж, 1866. – 156, ІІІ с.

9. Чемоданов Н.С. Сравнительное языкознание в России: Очерк развития сравнительно-исторического метода в русском языкознании. – М.: Учпедгиз, 1956. – 95 с.

10. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Класика Української Науки. – Харків: Акта, 2002. – 1054 с.