Сторінка
2

Відновлення питомої української лексики в сучасному діловому мовленні

У мовному плані сучасний ОДС – це складна композиційна система, до якої входять ті ж одиниці мови, що використовуються і в інших стилях літературної мови. Тобто це міжстильова, загальновживана лексика, яка забезпечує тло стилю (типу вимоги, значення, носій, повідомлення, розгляд, громадський, пільговий, надсилати, розвивати, рішуче, відповідально і т.ін.), загальнопоняттєва термінологія, яка відрізняється від наукової меншою штучністю і точністю, більшою змінністю (наприклад, власне офіційно-ділові терміни та юридичні: запрошення, протокол, закон, владний тощо). Показники стилістичної норми визначаються ступенем вживаності і закріпленістю за даним стилем певних одиниць мови. Дослідники спостерегли, що ОДС має у 4 рази більше високочастотної лексики, ніж, наприклад, художній [1]. Частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімами.

Лексикографічні праці загального і спеціального характеру, покликані до життя державністю української мови, засвідчують наявність української книжної лексики в діловій сфері, яка є контрастивною стосовно російської мови. Пор.:

долевой пайовий

заём позика

избыток надмір, надлишок, зайвина

иждевение утримання, кошт

предотвращать запобігати, відвертати.

Прикметною ознакою ОДС є “канцелярська” лексика, яка не використовується або майже не використовується в інших сферах спілкування. Наприклад, такі слова, як вищезазначений, дарчий, діяння, наказувати, післяплата, ухвала і подібні є тими мовними засобами, що становлять прикметні ознаки стилю. Причому українська мова у порівнянні з російською часто має короткі, однослівні відповідники:

в большинстве случаев здебільшого

в первую очередь першочергово

давайте проголосуем проголосуймо

до настоящего времени досі

магнитная лента кільцівка

наделять правами уповноважувати

оказывать влияние впливати

прийти к соглашению порозумітися

сделать невозможным унеможливити.

Та справжніми національно-ідентифікаційними знаками є питомі українські лексеми, які донедавна були забуті, вилучені з мови, а тепер все активніше вживаються в офіційно-діловому стилі: містяни (замість мешканці міста або гірше – городяни), віче (народні збори, зібрання), гуртовий (спільний, оптовий), достойник (високопосадовець), городина і садовина (плоди городів і садів), поземний і прямовисний (горизонтальний і вертикальний), крам (товар), кошторис (витрати), чота (взвод), чарунка (заглибина, отвір), скарбниця (установа) та багато інших. Такі слова стають “престижними”, бо відповідають тональності української мови, органічно поєднуються з українською ментальністю. Їх використання характерне перш за все для живого ділового спілкування, тобто для мови службового і громадського життя, на відміну від відомчої ділової мови, де вживається велика кількість спеціальної термінології, яка є часто запозиченою, а ще – інтернаціональною. Безумовно, абсолютно заперечувати запозичення не можна, бо українська мова – більш масштабна у порівнянні з чеською, румунською, ісландською та деякими іншими мовами, де докладалося чимало зусиль для вилучення запозичених слів і заміною їх корінними лексемами. Крім цього, іншомовні лексеми активно використовувалися в ОДС від початку ХХ століття, бо це був період активного включання нашої держави в міжнародні суспільні процеси, не була винятком і ділова сфера. Як і тоді, іншомовні елементи в сучасній офіційно-діловій мові вживаються найчастіше у термінологічному значенні. Це слова типу баланс, бізнес, ексклюзивний, екстраординарність, електорат, лімітувати, превентивний, пріоритет, пролонгація, ревізія та ін. Чимала кількість таких слів має українські відповідники, які можна вживати у живій мові службового і громадського життя (зіст. з вище наведеними прикладами: рівновага, співвідношення; діяльність (біржова, комерційна, підприємницька); виключний; винятковість, незвичайність; коло виборців; обмежувати; запобіжний; перевага, першість; продовження терміну чинності договору, угоди; перевірка).

Розглядаючи проблему співвідношення свого і чужого в українській мові, проф. Карпенко Ю.О. зазначає, що визначення запозичень і питомих слів – проблема діахронії, історії, а інвентар мови регламентується синхронією і потребами функціонуючої мови. У питомого більше шансів на збереження в системі мови, ніж у запозиченого, бо воно загальнозрозуміле, свідчить про естетичні якості нашої мови [2]. Звичайно, це не означає, що беззаперечно повернуться в мову через офіційно-діловий стиль питомі слова і сполучення типу двірець (вокзал), відсилана, вступна документація (вихідна, вхідна документація), відрядна посвідка (командировочне посвідчення), садова шкілка (розсадник), сталий осідок (постійне місце проживання), первотвір (оригінал) та ін. Однак цілком очевидно, що офіційно-ділова сфера активізувала величезні пласти історичної лексики, яку легко вимовляти й розуміти, яка передає не тільки зміст, а й приємна на слух.

Отже, наведені приклади, факти свідчать про те, що офіційно-діловий стиль української мови ще не завершив своє формування. Для цього необхідно докласти ще багато зусиль з боку держави, фахівців. Тільки за таких умов ділова українська мова стане конкурентоздатною, спроможною до самостійного і повнокровного існування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Караванський С. Пошук українського слова або боротьба за національне “Я”. – К., 2001. – 240 с.

2. Карпенко Ю.О. Своє і чуже в українській мові // Іншомовні елементи в ономастиці України: Матеріали наукового семінару. – К., 2001. – С.86-89.

3. Суржиково-український словник (для сфери ділового спілкування). – Запоріжжя: ЗЦППК, 2002. – 14 с.

4. Фаріон І. Пошук українського слова в офіційно-діловому тексті // Науковий вісник Чернігівського університету. – Вип.117-118. – С.253-260.

5. Фролова Т.Д. Українська за 26 днів. – К.: А.С.К., 2004. – 303 с.