Сторінка
1

Терміносистема міжнародного права України у складі правничої лексики української мови

Лексичний склад української мови переживає сьогодні період активного розвитку й перегляду з точки зору сучасної мовознавчої науки, що пов’язане з історичними та політичними подіями в житті нашої країни. Найвиразніше цей процес проявляється в особливому шарі лексики – термінології, яким послуговуються наука, техніка, мистецтво та інші галузі, пов’язані з людською діяльністю й активним пізнанням світу.

За останнє десятиріччя відбувся термінологічний «вибух» у всіх галузях: і технічних, і гуманітарних, і правових. Виникла потреба систематизації та кодифікації іноді доволі стихійно народжених термінів. Становлення українського термінознавства як науки вимагає від фахівців системного й усебічного дослідження, вироблення концепції українського термінотворення, яка повинна засновуватися на національному ґрунті і вміщувати в собі попередній міжнародний досвід і надбання.

Мовознавці не вперше зіткаються з проблемою наукової термінології української мови. За довготривалу історію української мови це питання піднімалося кілька разів, але кожного разу ті чи інші політичні події, внутрішні чи зовнішні, перешкоджали процесу розробки української концепції термінотворення.

Метою нашого викладу є: визначити місце, яке посідає термінологія міжнародного права у складі юридичної лексики української мови, простежити системні зв’язки з іншими терміносистемами щодо взаємопоповнення лексичного запасу.

З отриманням Україною статусу суверенної держави постало завдання до перегляду питань міжнародного права і відповідної термінології українською мовою (за радянських часів провідна роль у цьому аспекті належала російській мові). До отримання незалежності Україна не виступала на міжнародній арені як самостійна держава, тому поняття «українська термінологія міжнародного права» не було актуальним.

З 1991 року, тобто майже 15 років, Україна бере активну участь у міжнародній економічній, політичній, культурній діяльності. Будь-який з цих процесів має правову сторону. Майже всі аспекти права представлені у міжнародній правовій діяльності нашої країни, тому на сьогодні ми говоримо про міжнародне економічне право України, митне право України, міжнародне приватне право України, міжнародне публічне право України тощо.

Формування власне української терміносистеми міжнародного права, актуальне останнім часом, як і довготривалі дискусії щодо визначення понять «термін», «терміносистема» знову привертають увагу мовознавців

Прихильники так званої субстанціональної теорії вважають, що терміни – це особливі слова або словосполучення, які відрізняються від інших номінативних одиниць однозначністю, точністю, системністю, незалежністю від тексту та емоційною нейтральністю (Лотте, 1961; Александровська, 1973; Даниленко, 1987; Головін, 1987; Петрова, 1987; Кияк, 1989 та ін. [3, 23]. Але тільки невелика кількість термінів відповідає таким критеріям.

Прихильники ж функціональної точки зору вважають, що терміном може бути будь-яке слово, бо терміни – це не особливі слова, а тільки слова в особливій функції (Винокур, 1939). Проте деякі функції, що приписуються термінам, властиві й іншим шарам лексики.

На думку П.А.Флоренського термін – це варіант звичайного слова або культивована спеціально створена одиниця, що має властивості як своєї первісної основи, так і нові специфічні якості (Флоренський, 1949). Термін відрізняється від інших мовних одиниць можливістю виражати спеціально-професійне, наукове або технічне поняття (Головін, Кобрін, 1987), саме зв’язок терміна з поняттям певної галузі науки чи техніки і формує з нього спеціальну, особливо створену одиницю.

О.В.Луньова (1996) вважає, що для утворення повноцінної дефініції поняття «термін» слід враховувати механізми утворення терміна, наявність або відсутність його семантичної цілісності, а також належність до певної терміносистеми, оскільки термін набуває реального значення тільки в межах термінології відповідної галузі знань (Пекарська, 1981; Плотников, 1983; Петрова, 1987; Лейчик, 1993; Семенова, 1994) [3, 13].

Отже, більшість визначень поняття «термін» приділяють увагу якійсь одній рисі чи властивості терміна. Ми схиляємося до такої дефініції цього поняття, запропонованої Л.І.Івіною «термін – це основна одиниця науки, спеціальних галузей знань та сфер діяльності людини, що повинна номінувати об’єкти та процеси й одночасно служити засобом пізнання навколишнього світу» [3, 14].

Дискусійним залишається досі й поняття «терміносистема». Існують різні погляди на закритість або відкритість термінологічних систем, на спосіб їх організації та поповнення лексичного запасу. Деякі мовознавці вважають, що терміносистема – це «лексичний пласт, що формується штучно, кожна одиниця якого повинна мати певні обмеження у вживанні та оптимальні умови для свого існування та розвитку [4, 8].

Інші, навпаки, стверджують, що терміносистема виникає шляхом упорядкування стихійно складеної термінології, тобто певна сукупність номінативних одиниць окремої галузі науки перетворюється в організовану структуру з визначеними й зафіксованими відношеннями у її межах (Лейчик, 1989).

І.М.Кочан вважає терміносистему класифікаційним утворенням, яке складається з певних термінологічних полів та взаємопов’язаних екстралінгвально й інтралінгвально елементів (2000).

Б.Н.Головін виділяє такі ознаки терміносистеми:

1) терміносистема уявляє собою велику чи малу (за кількістю) сукупність термінів, що разом обслуговують комунікативно-тематичне або комунікативно-ситуативне завдання;

2) елементи терміносистеми прямо (безпосередньо) або непрямо (через посередність інших елементів) комунікативно співвіднесені та структурно пов’язані один з одним та з системою в цілому;