Сторінка
4

Етнічні символи та стереотипи в українській зоонімній терміносистемі

Для європейського регіону тигр є твариною екзотичною, тому й мовні асоціації, пов`язані з цим хижаком, в українській мові нечисленні. Слово тигр виступає на означення людини, що своєю поведінкою, рисами характеру нагадує цього звіра ( – Гедзь? Це тигр, а не гедзь! Він же мені хату розвалив! –Оце-от, бачите, його ж це робота! Ой, лишенько мені! – сказала Бовкуниха, коли обеззброєний Тарас стояв перед начальником конвою (Довж., І, 1958, 370) (СУМ, Х, 109). Тигрицею називають у переносному значенні розлючену жінку, однак загальномовні порівняння та ідіоматичні звороти з компонентом тигр в українській мові практично відсутні. Нам вдалося виявити лише одне стійке порівняння – відважний / злий як тигр.

Будучи нетиповою твариною для українського ареалу, лев в українській мові набув жартівливо-іронічної конотації законодавця мод і правил світської поведінки, людини, що привертає до себе увагу вишуканими манерами й одягом (Ніде так не стрічають радо І ніжних балерин, і левів-співаків, Як у прокурених димами вояків (Рильський, Мости, 1948, 76). Він також асоціюється з дуже хороброю, безстрашною людиною (Владко був, можна сказати, властивим левом теперішньої оборони (Фр., VІ, 1951, 268) (СУМ, ІV, 458). Крім того, левицею називають жінку-матір, що боронить своїх дітей від чогось небезпечного (Явдоха, мати, як левиця, відбороняла молодого коваля від посягання примхливої пані (Ільч., Козацьк. роду, 1958, 48) (СУМ, ІV, 459).

Зоонім мавпа в українській мові отримує негативної конотації. Зокрема, в українській колективній свідомості асоціації з мавпою пов`язані з порівнянням зовнішності тварини і людини: мавпою можна назвати дуже негарну людину (Він нагадував стару, втомлену життям мавпу. Глянув я на Дрімайла та й зареготавсь на всю хату. Такої мавпи я ще зроду не бачив. Коли глянув на себе в дзеркало, а з мене вийшла ще краща мавпа (І.Нечуй-Левицький) (СУМ, V, 588).

Заєць в українській мові отримав асоціації з несміливою, боязкою, полохливою людиною (Василь . мерщій, як заєць той, вискочив з-за бур`яну і побіг до хати (Мирний, ІV, 1955, 124)) (СУМ, ІІІ, 120).

Зоонім черепаха в українському культурному ареалі асоціюється з млявою, повільною в усьому, що вона робить, людиною ( – Прошко, черепаха ти несусвітня, де ти там? – вигукнув Суворов, стоячи біля намету в капцях (Добр., Очак. розмір, 1965, 128), іти (повзти, рухатися і т. ін.) черепахою / як, наче, неначе, немов черепаха – „рухатися, іти дуже повільно, незграбно” (Хоч би швидкості були, я б зманеврував, а то йдеш, як черепаха (Ю.Янов., І, 1954, 54); Поїзди на крутому підйомі повзли черепахою, і хлопці легко вискакували на підніжки (Гур., Життя , 1954, 237) (СУМ, ХІ, 306).

Орел в українській мові асоціативно пов`язаний з образом сильної, мужньої людини, яка відзначається сміливістю та відвагою, тобто набуває позитивної конотації ( – Орел, а не козак! – каже знов Василь Невільник. – Що, якби таких друзяк припливло хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? (П.Куліш, Вибр., 1969, 51) (СУМ, V, 743).

Сокіл, подібно до орла, розвинув в українській мові вторинні позитивно конотовані значення, напр. у порівнянні: Найчастіше припливав молодий козак Семен, вродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл (Вовчок, І, 1955, 90). Соколом у народнопоетичній мові називали відважного, гарного юнака або чоловіка, наприклад, мій соколе ясний! (СУМ, ІХ, 438-439).

Таким чином, назви тварин, включені у процес вторинного семіозису за допомогою метафоризації, створюють досить своєрідні фрагменти української мовної картини світу. Дослідження розкриває етнокультурні властивості асоціативного мислення українського етносу. Тип метафори тварина→людина відіграє в українській мові роль потужного експресивного засобу, що здебільшого надає суб`єктові метафори яскраво вираженої пейоративної маркованості.

Експресивно-оцінна зооморфна метафора розкриває аналогії та схожість між об`єктами предметного (тваринного) світу та „непредметного” світу людських почуттів та емоцій, виявляє систему етнічно зумовлених асоціацій і оцінок. Вона виступає певною лінзою, яка відбиває „погляд” українського етносу на представників тваринного світу.

Назви тварин зазнають „конототивної категоризації” з певних об`єктивних причин, завдяки тій ролі, яку представники тваринного світу відіграють у житті людини. Характер і змістова спрямованість емотивних асоціацій часто визначаються не властивостями тварини, а її „життям” в національному фольклорному і літературному контексті. Значущість тварини в культурно-господарській діяльності етносу (її наявність та поширеність у природному середовищі етносу) також має істотне значення для набуття нею статусу лінгвокультурного факту (лінгвокультуреми).

Зазначені лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори зумовлюють національну специфічність системи асоціативних картин світу „тварини”.

ЛІТЕРАТУРА

1. Воробьев В.В. Лингвокультурология в кругу других гуманитарных наук // Русский язык за рубежом. – 1993. – №2-3. – С.76-82, 95-101.

2. Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. – Київ: Логос, 2004. – 284 с.

3. Гутман Е.А., Литвин Ф.А., Черемисина М.И. Сопоставительный анализ зооморфных характеристик // Национально-культурная специфика речевого поведения. – М.: Наука, 1997. – С.147-165.

4. Лингвистический энциклопедический словарь / за ред. В.Н.Ярцевой. – М.: Большая Рос. Энциклопедия, 2002. – С.501.

5. Морковкин В.В., Морковкина А.В. Язык как проводник и носитель знания // Русский язык за рубежом. – 1997. – №1-2. – С.44-53.

6. Степанов Ю.С. Некоторые соображения о проступающих контурах новой парадигмы // Лингвистика: взаимодействие концепций и парадигм / Под. ред. Д.И.Руденко и др. – Вып.1. – Ч.1. – Харьков: ХИМЭСХ, 1991. – С.9-10.

7. Сукаленко Н.И. Отражение обыденного сознания в образной языковой картине мира. – К.: Наук. думка, 1992. – 162 с.

8. Словник української мови / Ред. кол.: І.К.Білодід та ін. – К.: Наук. думка, 1970-1980. – Т.1-11.

9. Шаклеин В.М. Лингвокультурное содержание языка: к проблеме мотивации содержания лингвокультурной картины мира // Россия и Запад: Диалог культур. – М.: МГУ. – Вып.6. – 1988. – С.275-295.