Сторінка
2

Етнічні символи та стереотипи в українській зоонімній терміносистемі

У нашому дослідженні розглядатимуться як метафоричні, так і символічні іпостасі зоосемізмів, чітку межу між якими не завжди легко провести: як у першому, так і в другому випадку ознака, котру називає слово чи словосполучення, приписується іншій реалії. Проте на функціональному рівні відмінність між символом і метафорою формує нове семантичне наповнення номена.

Так, найближчими до людей тваринами, їхніми помічниками й улюбленцями є собака та кіт. На перший погляд, переносні значення цих номенів мають бути марковані лише позитивними конотаціями. Однак аналіз виявляє протилежне: „антропоморфні” асоціації, пов`язані з собакою та кішкою, майже в усіх випадках немотивовано негативні. Феномен формування немотивованих властивостей реалій, на думку Н.І.Сукаленко, пояснюється специфікою сфери спілкування, що є максимально відкритою для спонтанних емоцій і максимально вільною від раціонального елемента [7, 63]. Так, в українській мові номен собака використовується як лайливе слово досить широкого діапазону позначення. Щодо цього прикладом є дискурс, що містить вигук: „От собака! Комп`ютер, який я купив, не працює”, причому слово собака через свою узагальнено-інвективну конотацію характеризує всю ситуацію з невдалою покупкою у цілому. З іншого боку, в українській мові слово собака отримує схвальні конотації, коли використовується на позначення вмілої, вправної, запальної людини, яка чудово знає свою справу або робить щось дуже добре: „Як танцює, собако! Немов би останній раз у житті!” (В.Сологуб). На користь того, що образ собаки в українській мові набуває переважно негативного вторинного осмислення свідчать такі мовні факти: 1) загальномовні порівняння: голодний як собака, злий (лихий) як собака, змерзнути як собака. У цих наведених порівняннях можна виділити сему інтенсивності ознаки чи дії (пор. з собаками не піймати – „важко зловити когось”; ні за собаку пропасти / загинути – „задарма загинути”, хоч на хвіст лий собаці – „дуже несмачний”, потрібний як собаці печена цибуля / другий хвіст / п`ята нога – „зовсім не потрібний”); 2) фразеологічні єдності з компонентом собака в ад`єктивній функції: собаче життя, собача смерть, собачий холод.

Метафоричне осмислення номена кішка в українській мові також пішло шляхом розвитку негативних асоціацій, тоді як у семантичній структурі слова кіт нами не було виявлено жодних конотативних співзначень. Словник української мови в 11 томах фіксує переносні метафоричні значення слова кішка у складі метафоричного порівняння (напр.: Вона . витрушувала сіно з-за пазухи та пирхала, як кішка, що понюхала перцю (Н.-Лев., ІІ, 1956, 317) та фразеологізмів (знає кішка, чиє сало з`їла – „про того, хто винен і почуває свою провину перед ким-небудь” (Ага, знає кішка, чиє сало з`їла . Не втечеш моїх рук! (Мирний, ІІІ, 1954, 292); чорна кішка пробігла поміж ким – „хтось посварився з кимось, між ким-небудь виникла незгода” (Чорна кішка пробігла поміж ними і сполохнула той лад, який досі був (Мирний, ІІІ, 1954, 297) (СУМ, ІV, 172).

Загальний термін на позначення усіх представників фауни – тварина в українській мові набув стійкої конотації грубої, підлої людини з низькими інстинктами. Напр.: Щодня капрал приходить до примаря доповідати про все, що діється в селі. І щоразу примар мусить пригощати цю тварину (Чаб., Балкан. весна, 1960, 77) (СУМ, Х, 45).

Емотивні асоціації лексеми звір в українській мові також пейоративно марковані. Напр.: розбуджувати (розбудити) звіра в кому, робити (зробити) звіра з кого – „сприяти виникненню в кого-небудь грубих, жорстоких, звірячих інстинктів” (Запах світової крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз`ярених звірів (Гончар, ІІ, 1959, 82); – Ревнощі – це брат, така штука, що з чоловіка може звіра зробити! (Головко, ІІ, 1957, 114) (СУМ, ІІІ, 484).

До лексичного складу української мови входять зооніми на означення домашніх тварин і птахів, які широко використовуються у сільськогосподарській діяльності. Так, у розмовному регістрі української мови номен корова може бути використаний метафорично на означення нерозумної, неприємної жінки (Я ніколи не знав, що Олеся така корова: вона нічого не чула про геомантію!). В українській мові ця метафора може мати ще одне значення – „негарна повнота та незграбність жінки” (Для такої корови слід замовляти два місця у літаку!). Фразеологічні одиниці вказують на легкий флер неповаги та іронії, що супроводжує цю гідну кращої долі тварину, напр.: дійна корова, личить як корові сідло, як (наче) корова язиком злизала (СУМ, ІV, 295).

Образно-асоціативне осмислення свині в українській мові виступає на означення неохайної людини, напр.: їсти як свиня, жити як свиня або непорядної, нечемної, невдячної людини (напр.: – Свиня, – кинув він Гнатові, коли вони від`їхали на бокову стежку. – Отакого старого чоловіка – і то не пожалів (Тют., Вир, 1964, 331). Таку саму номінацію в українській мові може отримати низька, невдячна, егоїстична людина, напр.: підкладати / підставляти свиню (Як хотілося Масенкові зараз вилаяти Снігура, щоб не підставляв він свиню своєму старому другові (Автом. Щастя., 1959, 62). Слово свиня може також набувати конотації некультурності, невихованості, невігластва, напр.: величатися як свиня в дощ (в барлозі) (СУМ, ІХ, 72-73).

Осел в українській мові набуває конотації дурості та впертості у складі метафоричних порівнянь: впертий як осел, дурний як осел (Ті, що люблять прихилятися До святинь та вівтарів, Це ж осли! бо їх нав`ючувать Може кожен із попів (Крим., Вибр., 1965, 229); Батько гримітиме на цілу квартиру про олухів, .оболтусів і ослів, яким він сьогодні виставив одиниці (Смолич, ІІ, 1958, 45) (СУМ, V, 758).