Сторінка
3

Філологічний аналіз художнього тексту

Йдучи за Р.Бартом, „поетичний твір –тендітна і трепетна тканина, неподільна мистецька цілісність”, тому ми пропонуємо звернути увагу на схему аналізу поетичного тексту, який має становити лише каркас і ні в якій мірі не застосовуватись як догма [1].

Тож аналізуючи генерику, необхідно визначити літературний рід, його різновиди (виражальний: автопсихологічний, рольовий, медитативний, сугестивний; тематичний: пейзажний, урбаністичний, інтимний, соціальний, міфопоетичний, культурний та ін. емоційно-тональний: мінорний, мажорний, героїчний, комічний, драматичний, ідилічний, експресивний, розважливий та ін .).

Вивершеної структури, безумовно, досягти важко, оскільки теоретичні узагальнення завжди відстають від художньої практики, у генологічній ієрархії не можна врахувати певних нюансів, як то „ланцюгова реакція”. Наприклад, у тексті лірики:

*рід-лірика тенденційна/нетенденційна; метафорична/автологічна; емоційна тональність

мінорна/мажорна; драматична/ідилічна; експресивна/розважальна; героїчна/комічна;

гумористична, сатирична, іронічна;

скептична, саркастична, сардонічна, легка іронія тощо.

Наступний крок – вид ліричного твору (різновиди с погляду системи віршування та з погляду стилю; з погляду опозиції автор-персонаж) та жанр (ода, пісня, романс, гімн, пеан, панегірик, мандригал, дифірамб, проповідь, молитва, пародія, гумореска, сатира, епіграма, ідилія, елегія, пастораль, памфлет, послання, епіталама, епітафія, етюд, спогад, монолог, портрет) з його різновидами (загальнолітературними, національними, стильовими, індивідуально-авторськими).

Предметом філологічного аналізу мають бути: метрика (метр, розмір, система віршування), строфіка (проста чи канонізована ,вид строфи), фоніка (способи римування, види клаузул з погляду наголошеності, види рим з погляду якості співзвуччя, інші засоби евфонії/какофонії - звукопис (алітерація, асонанс), звуконаслідування – фономімесис, ономатофонія, фонопоея).

Далі аналізується стилістика, а саме: денотація/конотація (номінативний/переносний слововжиток), лексика ( нейтральна і стилістично маркована), тропи, стилістичні фігури. Потім іконіка (ключові образи, загальна образна структура) та ейдологія (основна тема і мотиви, мистецька ідея).

Завершується аналізом формозмістової єдності:

· Композиція, сюжет, художня мова як змістова форма.

· Тема, ідея, проблематика, тональність (пафос), фабула, колізії як формований зміст.

· Формозміст жанру.

· Єдність, взаємозумовленість, взаємопроникнення змістових і формальних характеристик. Твір як цілісність.

Певна річ, такий зразок аналізу формозмісту, що включає інтерпретаційні елементи, не вичерпує усіх можливостей художнього тексту. А найважливіший синтез відбувається тоді, коли майбутній філолог, „з мікроскопом” проаналізувавши твір, розклавши його на елементи та зібравши його докупи, просто перечитує його. І то вже буде читання іншого рівня.

Отже, розуміння художнього твору – надзвичайно важлива проблема. Глибина його залежить від системи цінностей студента, його матриці знань, розвитку мислення, життєвого досвіду тощо. В потрактуванні твору, аргументації висновків виявляються риси особистості кожного, і це дає можливість майбутньому словеснику визначити напрямок подальшої роботи. Критерієм оцінки будь-яких ідей має бути насамперед їхня відповідність меті виховання високої читацької культури. Майбутні словесники мають бути готові до правильного вибору форм взаємодії з учнями задля благородної мети – виховати любов до книги, яку, на жаль, багатьом замінюють телекомунікаційні засоби інформації, що часто спотворюють моральні орієнтири, формуючи особливий комп`ютерний менталітет.

На початку третього тисячоліття ми відзначаємо появу нових, удосконалених освітніх систем, покликаних виховувати людину з цілісним, здоровим мисленням. Сучасна літературна освіта ставить за мету формування гармонійного типу мислення особистості, що своєю чергою впливає на створення цілісної, а не дискретної картини світу. Словесне мистецтво створює картину природного, соціального і психологічного світу, яка виконує надзвичайно важливу психорегулятивну функцію.

Осмислення специфіки і ролі теоретичних категорій у процесі вивчення словесного мистецтва – неодмінна умова поглибленого розуміння мистецького явища, без розуміння якого не може йтися про повноцінне вивчення твору, про підготовку кваліфікованого, грамотного філолога.

Література:

1. Барт Р. „S/Z”/ Общ.ред. и ст Г.Костикова. – М.: Аdmarginem, 1994. – С.293

2. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 139 с.

1. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення. Передмова: школа рецептивної естетики. – WWW.ukma.kiev.ua
2. Наєнко Михайло. Українське літературознавство. Школи, напрями, тенденції - К., 1997.
3. Потебня А.А. Из записок по теории словесности. – В. кн.: Хрестоматия по истории русского языкознания. – 2-е изд. / Сост. Ф.М. Березин. – М.: Высшая школа, 1977. – с. 216-221.
4. Потебня О. Думка й мова // Слово.Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст / За ред М.Зубрицької.- Львів, 1996. –С.31
5. Рецептивная естетика // Современное зарубежное литературоведение. Энциклопедический справочник. – М., 1996. – С.127-138

8. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. К. – Изд-во Украинского фитосоциологического центра, 2000. – 248 с.

9. Ситченко А.Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу: Монографія. – К.: Ленвіт,2004. – 304с.

10. Фатеева Н.А. Типология интертекстуальных элементов и связей в художественной речи // Изв. РАН. Сер. лит. и языка. – 1998. Т. 57. – № 5. – С. 25-38.

11. Хализев В.Е. Теория литературы. – М., 1999. – 398 с.