Сторінка
2

Абревіатури та скорочення в англомовних комп’ютерних текстах та особливості їх перекладу українською мовою

Переклад - це складне багатогранне явище, окремі аспекти якого можуть бути предметом дослідження різних наук. У рамках перекладознавства вивчаються психологічні, літературознавчі, етнографічні й інші сторони перекладацької діяльності, а також історія перекладацької діяльності в різних країнах. Залежно від предмета дослідження "можна виділити психологічне перекладознавство (психологію перекладу), літературне перекладознавство (теорію художнього або літературного перекладу), етнографічне перекладознавство, історичне перекладознавство" [Бархударов Л.С., 1969: 65].

Провідне місце в сучасному перекладознавстві займає лінгвістичне перекладознавство (лінгвістика перекладу), що вивчає переклад як лінгвістичне явище. Окремі види перекладознавства доповнюють один одного, прагнучи до всебічного опису перекладацької діяльності.

В наш час, головна функція перекладу інформативна або комунікативна, тому переклад - це засіб забезпечити можливість спілкування (комунікації) між людьми, що розмовляють на різних мовах. Тому для теорії перекладу в наш час особливе значення мають дані комунікативної лінгвістики про особливості процесу мовної комунікації, специфіки прямих і непрямих мовних актів, про співвідношення вираженого і змісту який мається на увазі у висловленні й тексті, впливі контексту й ситуації спілкування на розуміння тексту, інших факторах, що визначають комунікативне поводження людини.

Переклад у своєму розвитку пройшов кілька етапів: був переклад і дослівний (в основному він стосувався перекладу біблії), був і період коли автори при перекладі оригіналу одержували новий текст. У сьогодення, індивідуально-авторський стиль не такий важливий. Відомо, що повну тотожність між оригіналом і перекладом досягнути не можливо. Мовна специфічність будь-якого тексту, орієнтованість його змісту на певний мовний колектив, що володіє лише йому властивими "фоновими" знаннями й культурно-історичними особливостями, не може бути з абсолютною повнотою "відтворено" засобами іншої мови. Відсутність тотожності аж ніяк не заважає перекладу виконувати ті ж комунікативні функції, для виконання яких був створений текст оригіналу.

В наш час, при перекладі автори часто використають реалії ("позначаються побутові й специфічні слова й звороти, що не мають еквівалента в побуті, а отже, і у мовах інших країн") [Швейцер А.Д., 1988: 92].

Також, у читача може виникнути незрозумілість, при читанні текстів, де значення має й міра ваги й грошові одиниці. Наприклад, через незвичні системи міри, ми часто користуємось міжнародною метричною системою. І якщо аршини, стопи, дюйми, пінти, галони й ін. використовуються лише для колориту, не містять для читача перекладу зрозумілого кількісного позначення, читач не уявить собі спавжні величини того, що описується.

Мистецтво зображення дійсності є невід’ємною властивістю творчого перекладу тому, що внаслідок несумісності мовного матеріалу оригіналу й перекладу між ними не може бути семантичної тотожності у вираженні й, отже лінгвістично правильний переклад неможливий, а можлива лише інтерпретація.

Часто буває, що рідна мова перекладача не дозволяє висловитися так широко й багатозначно, як мова оригіналу; перекладачеві при цьому доводиться вибрати одну з більш вузьких семантичних одиниць, що передає лише частина змісту, а для цього також потрібно знати дійсність, що передає текст.

Досить маленької деталі, щоб читач помітив, що читає доробок, пересаджений на інший ґрунт, подібно тому, як найменшої неточності актора досить, щоб нагадати глядачеві, що персонажі на сцені лише грають, і зруйнувати безпосередність його сприйняття. Тому й критика перекладів часто зводиться до дрібниць і виявлення, насамперед недоліків перекладацької праці.

Сучасна теорія перекладу наполегливо наголошує на необхідності збереження національної й історичної специфіки оригіналу. І якщо національна специфіка вже сама по собі історична, то риси епохи не завжди виступають як складова частина національної специфіки: бувають історичні явища, міжнародні по самій своїй суті, наприклад лицарська культура епохи феодалізму, що вимагає від перекладача передачі історичних реалій (костюм, зброя) особливостей етикету, психологічних рис. Труднощі для перекладача при передачі історичного й національного колориту виникають вже через те, що тут перед ним не окремі елементи, що виділяються в контексті, а якості, тією чи іншою мірою властиві всім компонентам доробку: мовному матеріалу, формі й змісту.

Літературний твір історично обумовлений й отже, неповторний, між оригіналом і перекладом не може бути тотожності (як між двома дублікатами або між оригіналом і копією), тому неможливо зберегти повністю специфічність оригіналу. Таке завдання практично граничило б з вимогою дослівності, натуралістичного копіювання соціальних, історичних і локальних діалектів.

Відношення перекладу до оригіналу все ж таки не те саме, що й відношення відбиття до об'єкта (мистецтва до дійсності, самостійній варіації на тему до її конкретного літературного прототипу), у перекладі немає місця для художнього перетворення типових рис оригіналу, домислу; це призвело б на практиці до осучаснення й локалізації, а в теорії - до тези, що переклад може бути краще оригіналу. Відношення між оригіналом і перекладом - це відношення між доробком і його виконанням в іншому матеріалі, при цьому константою є здійснення в іншому матеріалі не єдності змісту й форми оригіналу, а конкретизації цієї єдності у свідомості людини яка це сприймає.

Тобто, підсумкового враження, впливу на читача, форму оригіналу також не можна зберегти при перекладі механічно, можливо лише відтворити її значеннєву й естетичну цінність для читача; у сфері, що нас цікавить це означає, що неможливо зберегти при перекладі всі елементи оригіналу, що містять історичну й національну специфіку, але, безумовно, варто викликати в читача враження, ілюзію історичного й національного середовища.