Сторінка
5

Мова державна? Мова офіційна?

Ці далеко вирахувані шахові ходи! Так, вирахувані, і то - українозневажцем, зросійщувачем. Вирахувано, наприклад, те, що в наших містах російська мова є панівною в неофіційній сфері, -отже, додаймо до цього ще й сферу офіційну, державну у її - не маймо ілюзій щодо чесності намірів - повному обсязі. І де виявиться у цьому разі українська, коли не тільки неофіційною, але й офіційною буде російська? А там хіба, де - чого ходити далеко по приклад! - білоруська в Білорусі, що винищена, зведена вже до того, що стала вона мовою лише десь шістнадцяти відсотків населення, переважно сільського, мовою, майже вже вигнаною зі своєї землі.

Або і те вирахувано, що в світовій практиці термін "державна мова" - запам'ятаймо це - і загалом маловживаний. Як легко з'ясувати, зрідка вживається термін "національна мова" (national може перекладатися і як національний (національна), і як державний (державна), у німецькій мові відоме побутовому рівні.

Щойно зазначене, власне, і є відповіддю на запитання: чому знані політичні сили, ба деякі й "під патронатом" Л. Кучми, з такою винятковою наполегливістю намагаються утвердити в нас російську мову як офіційну? І що ж то воно сталося, що термін "російська як державна" ("друга державна)" останнім часом відійшов у їхніх домаганнях якось на другий план? І головне - невже й справді другої частини 10-ї статті Конституції та відповідних роз'яснень Конституційного Суду стосовно гарантій вільного розвитку, використання і захисту, крім української, також російської та інших мов, недостатньо для нормального, потверджуваного тисячними виявами реального життя самопочування тієї ж таки російської мови?

Гадаю, смішно було б доводити: усього, що потрібно для комфорту російської мови в Україні, більше ніж достатньо. Прагнення ж домогтися для неї офіційного статусу мають виключно далекосяжний характер, і то характер грубо-політичний, імперський, "єдінонєдєлімський". Культурою, власне мовою, тут, не треба мати сумнівів, і не пахне. Мова - лише засіб досягнення неоколонізаторської мети стосовно України - не більше. І то прикро помиляється той у нас, котрий припускає можливість надання російській мові статусу офіційної, мовляв, як якогось брязкальця, окраси чи прикраси, якогось амулета для мови, якого чому б - задля задоволення амбіцій - і не вділити? О, якби всі ці версії та припущення, та самозаспокоєння мали під собою хоч найменші підстави!

Потрактування Конституційним Судом термінів "державна мова" та "офіційна мова" як синонімів - то, не варто сумніватися, один із результатів вивчення широкого світового досвіду. Добре знають про відсутність різниці між цими поняттями й політикани, про яких йдеться. І все ж вони . домагаються. Власне, того домагаються, щоб російська стала тією ж таки державною, оскільки офіційна" - то тільки евфемізм.

Примха, груба азійська затятість? Можна було б немало чого скинути на специфічну ментальність реваншистів, якби не був відчутним у всіх цих домаганнях і ще один вельми та вельми втаюваний ними нюанс. А саме (sic!): хоча "державна мова" й "офіційна мова" - це тотожності, водночас у міжнародному контексті це ніби й дещо таке, що не цілком накладається одне на одне. Сказавши точніше, термін "офіційна мова" у міжнародному використанні покриває собою все, що ми вкладаємо у термін "державна", і загалом є звичним, типовим, загальновживаним у міжнародній практиці. Те ж, що означає зафіксований у нашій Конституції термін "державна мова", іноземцеві, либонь, треба ще пояснювати.

Тому, хто ще не до кінця зрозумів причин дивовижної наполегливості, що її виявляють імпершовіністи у боротьбі за офіційний статус російської мови в Україні, варто роз'яснити це, змоделювавши наслідки, якби вони цього домоглися. Найперше, звичайно, це катастрофічно-різко позначилося б на і без того нині украй загроженому становищі української мови, що практично відразу ж опинилася б у тій ситуації, у якій перебуває сьогодні в Білорусі - ще раз наведу цей приклад - білоруська мова. Пригадаймо: як тільки з приходом до влади Лукашенка російській мові в цій країні було надано статус також державної (другої державної), білоруська мова, що наприкінці 80-х - на початку 90-х років почала було відроджуватися, враз відійшла на марґінеси, і то настільки, що вже невдовзі у столиці Білорусі не стало жодної школи з білоруською мовою навчання, що масово виводиться у наш час і в білоруському селі. Тобто дійсно сталося б те, що російська мова виявилася б не "поряд" з українською, а "замість" неї, чого, як мовиться, і домагаються "єдінонєдєлімщікі".

А по-друге, вже й увесь світ сприймав би Україну як державу, де офіційна мова - російська. Ще раз нагадаю, що офіційна мова у розумінні світу - то "основна мова країни ." Уриваю повторювати те, що вже цитувалось, та - риторично -запитаю: то якою буде основна, головна мова України і насправді, й в уявленні світу у разі, якщо російській мові був би у нас наданий статус офіційної? І хто, власне, тоді й цікавився б, що то означає ще й статус якоїсь державної для неофіційної (за цією логікою), отже, не основної, мови української? Якщо і має якийсь сенс подібне запитання, то хіба що для особливо допитливих.