Сторінка
4
Чи аномалія це? Так, безумовно. Але оскільки
- наперед скажу - з приводу цієї аномалії і боїться, і не хоче сказати своє рішуче "Ні!" влада, то мусить його заявляти найширше громадянство. І то, в першу чергу, на парламентських чи президентських виборах, один з імперативів у часі яких мусив би звучати: "Ні!" - будь-якому блокові, будь-якій партії, будь-якому кандидатові, що домагаються ще якогось вищого статусу російської мови порівняно з тим - куди вже вищим! - який є у реальному житті. Нерідко нашу мову порівнюють із ослабленим птахом з підрізаними крилами. Тож коли дехто воліє запускати його в лет водночас із птахом сильним та дужим, лицемірно погукуючи при цьому: "Змагайтеся! Хто швидше!" - то всі мусимо знати: так погукує лише недруг українства, який тільки тим і перейнятий, щоб той ослаблений птах, боронь, Боже, не одужав .
Спостережуваний у Конституції принцип урівноваження, що про нього щойно йшлося, гранично чітко роз'яснив у грудні 1999 року Конституційний Суд. Для кого роз'яснив? Для того, найперше, хто, бачачи одну з частин десятої статті, не бачить її іншої частини, а особливо для того, хто з усіх сил прагне, щоб у мовній політиці України залишалися старі імперсько - есесерівські порядки.
Ось згадаймо дещо з роз'яснень Конституційного Суду: "Під державною (офіційною) мовою (прохання до читача оце взяте у дужки позначення - "офіційною" - запам'ятати - А. П.) розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя". І далі: "Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції У країн й, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі". Перераховано в цитованому документі ті публічні сфери, в яких має застосовуватися державна мова, підкреслено, що "володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для зайняття відповідних посад", що "поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами АР Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України".
Наводячи це роз'яснення, завжди варто зауважувати, що виділене мною формулювання "можуть використовуватися" - це аж ніяк не те ж саме, що обов'язково "повинні використовуватися". І ще на одне слід звернути увагу: згідно з роз'ясненням Конституційного Суду мови національних меншин використовуються не "замість" державної мови, а, як тут чітко та ясно зазначено, "поряд" з державною мовою - тобто інша мова не може відтісняти, підмінювати державну.
О, це "замість"! Власне, до утвердження принципу "замість" - замість (даруйте тавтологію) "поряд" - і зводиться напруга мовних пристрастей, що не втихають в Україні. Коротко сказавши: нічого "поряд" зросійщувач, шовініст просто не уявляє і не допускає. Тобто не допускає української, цинічно потрактовуючи більшу частину території України як простір, призначений для російської мови. Навіть у стольному Києві раз у раз (і чим далі - тим частіше) спостережемо - ні, не впровадження та нормальне самопочування української мови, і навіть не її "поряд", а саме оте "замість" - у варіанті: російська мова у тих визначених і Конституцією, і самою логікою існування Української держави місцях чи ситуаціях, де мусила б повносило звучати державна - українська - мова.
На жаль, домагання зревізувати, сфальсифікувати положення Основного Закону України не припиняються. Ось, цитуючи рішення Конституційного Суду (а йому, до речі, важко закинути якесь національно-патріотичне перевисання - згадаймо, як на початку 2002 року він визнав неконституційною заборону в 1991 році КПУ), я не випадково привернув увагу до формулювання, що починається словами: "Під державною (офіційною) мовою розуміється ." Тобто - дане формулювання і підкреслює, й уточнює, і роз'яснює, що державна мова й офіційна - це одне і те ж.
У нашому випадку: українська мова - державна, отже, вона ж і офіційна, тобто жодної різниці між державною й офіційною не існує. Загляньмо бодай у різні словники, в тому числі інтернетівські - і, наприклад, прочитаємо: Офіційна мова - основна мова держави, яка використовується у законодавстві, офіційному справочинстві, судочинстві, у навчанні і т. п. У країнах з багатонаціональним складом населення в Конституції визначається, яка мова є офіційною. В інших країнах у Конституціях нема положення про офіційну мову. Нею є основна (або єдина) мова населення країни". І ще можна процитувати з прийнятих у міжнародній практиці тлумачень: "Наявність офіційної мови не виключає застосування інших мов як у суспільному житті, так і в офіційно відокремлених територіальних одиницях відповідної держави, більшість населення яких користується мовою, яка не є офіційною".
Зазначте слово "державна" замість "офіційна" у цьому роз'ясненні - і, зрозуміло, буде повна синонімія, повна тотожність. "That sate", - як кажуть англійці.
Та подивімося, що ж то доморощене діється у нас, коли раз у раз чуємо домагання надати статус офіційної російській мові? Мовляв - ось казуїстика! - хай українська мова буде державною, а російська . теж державною, чи то пак - ну, ніби хай не дражнить, хай не ріже вухо! - офіційною .
Інші реферати на тему «Українознавство»:
Сандармох. Увічнення пам’яті українців, страчених за межами України в роки політичного терору, – справа честі місцевих українців
Національна ідея: до Чернігівщини, Слобожанщини, Галичини, Буковини, Закарпаття
Про мовну ідентифікацію у суспільному середовищі України
На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії)
Розвиток мікології крізь призму наукової діяльності українських учених-мікологів