Сторінка
2

Оподаткування суб’єктів господарювання

І. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

а) прямі податки - встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об‘єкта оподаткування, тобто платять більше ті члени суспільства, які мають вищі доходи;

б) непрямі податки - встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Відмінності між цими податками в сучасних умовах не суттєві. Так чи інакше, оподатковуються доходи споживачів – носіїв податків, тільки в одному випадку в прямій формі, а в іншому – опосередковано.

ІІ. За економічним змістом – податки поділяються на 3 групи: податки на доходи, споживання і майно.

а) податки на доходи – заробітна плата у громадян, прибуток або валовий доход у підприємств;

б) податки на споживання – справляються у вигляді непрямих податків;

в) податки на майно - рухоме і нерухоме, сплачуються постійно, доки майно існує.

ІІІ. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на: державні і місцеві.

а) загальнодержавні податки - встановлює вищий орган влади чи управління і вони є обов’язковими на всій території країни. Загальнодержавні податки в свою чергу поділяються на 3 групи: доходи державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державними та місцевими бюджетами;

б) місцеві податки - встановлюються місцевими органами влади і управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків: 1) у вигляді надбавок до загальнодержавних податків; 2) введення місцевих податків за переліком, що встановлює вищий орган влади; 3) місцеві податки встановлюються на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер установлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування. Чим вищий розвиток суспільства, тим повніша автономія місцевих бюджетів і самоврядування регіонів.

ІV. За способом справляння: податки поділяються на 2 види – розкладні і окладні.

а) розкладні - спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, а потім цю суму розкладають по територіальних одиницях, на низовому рівні - між платниками;

б) окладні - передбачають установлення спочатку ставки, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Головною ознакою класифікації податків є форма оподаткування, оскільки вона характеризує економічний зміст.

Податкова система – це сукупність податків, встановлених законодавчою владою, що справляються виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків. Але податки – це не тільки метод формування бюджету, але це і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Для того, щоб податкова діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обгрунтування основ податкової системи.

Вивчаючи дану тему студенту слід ознайомитися з детально розробленою теорією податків, творцями якої були видатні економісти – Адам Сміт, Давід Рікардо, Поль Самуельсон, Дж. Коен Стюарт, Петті та ін.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків ( на відміну від бюджетного планування, коли держбюджету виходить із суми доходів).

Податкова система України, що формується нині, сягає корінням у систему доходів бюджету, що існувала в колишньому СРСР. Це об’єктивне явище, тому що не можна і недоцільно одномоментно перейти до нового, відмовившись від старої практики. Проблема полягає у тому, що планова і ринкова економіка базуються на протилежних варіантах розподілу ВНП і формування доходів бюджету. Суть реформи повинна полягати не стільки в зміні форм і видів оподаткування, скільки, передусім, у переході від одного варіанта розподілу ВНП до іншого. В країнах з розвинутою ринковою економікою вартість реалізованого ВНП розподіляється спочатку між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва – підприємці або юридичні особи, що отримують свою частку у вигляді прибутку, та робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата. Держава отримує свої доходи переважно в процесі перерозподілу ВНП шляхом оподаткування первинних і вторинних доходів, чітко визначаючи рівень оподаткування. В цілому, при такому варіанті формування доходів бюджету основними об’єктами оподаткування є доходи населення (заробітна плата, особисті доходи підприємців тощо). При плановій економіці, що майже повністю збереглася у нас досі, формування доходів держави здійснювалося за принципом, коли переважна частина ВНП і, перш за все, НД, відразу ж централізувалась в бюджеті. Держава, як власник засобів виробництва, з самого початку виключала цю частину із розподільних відносин. Вона ж встановлювала шляхом регулювання пропорції між заробітною платою і грошовими нагромадженнями, прибутком і податком з обороту. Переважали грошові нагромадження. Отже, одним із важливих напрямів вирішення цих проблем є побудова оптимальної податкової системи, здатної виконувати однаковою мірою фіскальну і стимулювальну функції. Податкова система покликана реально впливати на зміцнення ринкових основ господарювання, сприяти розвиткові підприємства і одночасно служити бар’єром на шляху соціального зубожіння низькооплачуваних категорій громадян. Важливе значення має прийняття податкового кодексу.

В Україні застосовуються три види непрямих податків – універсальні та специфічні акцизи і мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) є одним з різновидів універсальних акцизів. Їх поширення зумовлене рядом чинників: 1)широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження у бюджет; 2)універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податків; 3)вони нейтральні до процесів ціноутворення, тому що ціновий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Недоліки – підвищення під їхнім впливом загального рівня цін, а також регресивність у соціальному аспекті (великий тягар на малозабезпечені верстви населення). ПДВ дуже поширений в країнах Західної Європи. В Україні він застосовується з 1992 року. Він має високу ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування (нетільки товари, а й роботи та послуги) забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку. Справляння його на всіх етапах руху товарів, робіт та послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності.

ПДВ це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Головна особливість цього податку полягає в тому, що його сплачує кінцевий споживач товарів, послуг, робіт.