Сторінка
4

Оподаткування суб’єктів господарювання

Мито є непрямим податком що стягується з товарів, які переміщаються через кордони країни.

На відміну від інших податків, мито справляється не тільки у фіскальних цілях, а й в проведенні зовнішньоекономічної політики, яка направлена на формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності прямого втручання в цю справу, на захист національного виробника (мито на імпорт), заохочення чи обмеження експорту (мито на експорт).

На Україні зовнішньоекономічна діяльність регулюється Законом “Про єдиний митний тариф України”, що являє собою систематизований перелік ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що імпортуються або експортуються.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється при перетині митного кордону.

В кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі імпортованих товарів. Проте при перетині митного кордону мито сплачує суб’єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщуються через митний кордон.

Для визначення митної вартості імпортованого товару, валюта, яка використовується при укладанні контракту, перераховується в національну валюту України за курсом НБУ на день подання митної декларації.

Використовується 2 види ставок для визначення суми мита:

1) у процентах до митної вартості товару, які переміщуються через митний кордон (адволорне мито);

2) у грошовому виразі на одиницю товару (специфічне мито).

На підакцизні товари встановлені ставки специфічного ввізного мита. На більшість видів підакцизних товарів ставка ввізного мита встановлена в ЕВРО з одиниці товару, які імпортуються.

Ставки ввізного мита диференціюються за товарними групами, як і ставки АЗ.

Процентні ставки мита встановлено на 3-х рівнях: повні, пільгові, преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

При стягненні мита діє система пільг. Пільги надаються шляхом: повного звільнення по окремим товарам; встановлення мінімальних пільгових ставок в залежності від країни постачальника (по імпортним товарам) і в залежності від країни покупця товару (по експортованим товарам).

Особливістю сплати мита є те, що контроль за правильністю та своєчасністю сплати цього податку до бюджету здійснюють митні органи України, а не ДПА.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та застосування засобів державного регулювання ввезення-вивезення товарів на території України. Однією з операцій є декларування, яке здійснюється шляхом подання заяви в установленій формі точних даних про мету переміщення через митний кордон товару та інших предметів, а також інших відомостей, які необхідні для митного контролю та митного оподаткування.

В обов’язки декларанта входять:

1) пред’явити митниці товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон;

2) подати митниці документи, що містять дані, необхідні для здійснення митного контролю і митного оформлення;

3) сплатити мито та митні збори за товари та предмети, які підлягають митному оподаткуванню .

Митні збори – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів.

Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування, що поділяється на 2 види: оподаткування фізичних осіб і оподаткування юридичних осіб.

Кожний з указаних видів оподаткування передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що хоча у них однакова економічна природа отримання доходу, але різний характер використання, що зумовлює виконання різних функцій. Доходи підприємств мають продуктивніший характер. Вони спрямовуються переважно на розвиток виробництва, тоді як основна частина доходу громадян іде на особисте споживання. Тому застосовувати єдиний режим оподаткування для фізичних і юридичних осіб недоцільно і економічно не виправдано. У юридичних осіб він повинен бути меншим, ніж у громадян. Це треба і для того, щоб податок не завдавав перешкод виробництву і не гальмував його розвиток. В противному разі податок на прибуток втрачає роль регулюючого інструменту. Фіскальну функцію податку на прибуток повинні виконувати інші податки – зокрема, особистий прибутковий податок з громадян. Такий підхід зумовлює відповідну структуру доходів бюджету, за якої питома вага особистого прибуткового податку з громадян більша, ніж податок на прибуток (доход) юридичних осіб. Саме така структура доходів бюджету в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території України, так і за її межами.

Валовий доход включає:

1) загальні доходи від реалізації товарів, робіт, послуг, т.ч. допоміжних та обслуговуючих виробництв, котрі не мають статусу юридичної особи, а також доходи від реалізації ЦП;

2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівля валютними цінностями, ЦП та інше;

3) доходи від бартерних операцій, страхової діяльності, операцій з розрахунками в іноземній валюті;

4) інше.

З валового доходу виключаються:

1) суми АЗ, ПДВ, які отримані підприємством у складі ціни реалізації продукції, робіт, послуг;

2) сума коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів, обов’язкових платежів, що повертаються платнику податку з бюджету.

Отже податок на прибуток підприємств – найважливіший з прямих податків, який присутній в системах оподаткування всіх країн. Прибутки, що отримують підприємства, корпорації чи фірми завжди оподатковуються державою. Прибутки, що отримують підприємства, корпорації чи фірми завжди оподатковуються державою. В Україні згідно з діючим законодавством, об’єктом оподаткування є прибуток, обчислений наступним чином: з валового доходу (тобто від всіх видів діяльності) виключаються суми акцизного збору, ПДВ, компенсацій, інвестицій, емісійні доходи (наприклад, від продажу акцій) кошти від спільної діяльності, а також деякі інші доходи. Отримана сума має назву скоригованого валового доходу, і з нього віднімаються валові витрати та амортизаційні відрахування. Перелік витрат, які можна віднести до валових, встановлюється законодавчо і включає всі затрати, пов’язані з випуском і реалізацією продукції, затрати по поліпшенню основних фондів в межах 5% їхньої балансової вартості, утриманню об’єктів невиробничої сфери тощо.