Сторінка
2

Робочий час. Правові аспекти

Норма робочого часу визначається робочими днями або робо­чими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня:

ü п'ятиденний

ü шестиденний.

Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи роз­порядку роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізова­ного, локального, колективно-договірного та індивідуально-до­говірного регулювання. За нових умов господарювання центра­лізоване закріплення нормування робочого часу виступає юри­дичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право ро­ботодавцям при укладенні колективного договору встановлюва­ти меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуаль­но-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.

Розрізняють основний та неосновний робочий час.

Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робо­чого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час.

Неосновний – робочим часом вважається законодавче закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у ви­хідні, святкові та неробочі дні.

Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний ро­бочий, час. Це час, визначений законом як норма робочого тиж­ня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, неза­лежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного догово­ру на підприємствах (організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для даного підпри­ємства.[2]

З огляду на об'єктивні обставини окремі категорії працівни­ків потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік чи стан здо­ров'я працівника, КЗпП передбачає знижену порівняно зі зви­чайною норму тривалості робочого часу. Традиційно в законо­давстві та правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим робочим часом.

Скорочений робочий час характеризується певними ознака­ми, закріпленими у КЗпП, а саме:

перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти

за рамки законодавства та надати можливість окремим праців­никам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку;

скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;

суб'єкти, умови та порядок застосування скороченого робочо­го часу є обов'язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;

виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).

Норма скороченого робочого часу є не однаковою та дифе­ренціюється законодавцем залежно від суб'єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП).

Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників.

Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років — 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних мак­симальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років — 12 годин на тиждень).

Скорочений робочий час передбачений також для працівни­ків, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може пе­ревищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії.

Згідно зі ст. 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників скорочений день та інші пільги.[3]

Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Пере­ліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайня­тим на цій роботі.

Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без наймену­вань конкретних професій і посад, то правом на скорочену три­валість робочого тижня користуються всі працівники цих вироб­ництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони за­ймають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці в різ­них виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де вста­новлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпра­цювали на цих роботах більше половини максимальної тривало­сті скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин.

Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється роботодавцем. Якщо в Переліку за­значено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», скоро­чена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скорочено­го робочого часу, встановленого для працівників цих вироб­ництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застере­ження скорочений робочий час згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше по­ловини робочого часу, встановленого для працівників цих вироб­ництв, цехів, професій, посад.