Сторінка
13

Робочий час. Правові аспекти

2) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та гро­мадського харчування, побутового обслуговування, що є в кому­нальній власності відповідних територіальних громад, належить ви­конавчим органам сільських, селищних, міських рад (підпункт 9 п "а" ст. 30Закону "Про місцеве самоврядування в Україні");

3) у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, виконкомах обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій) робота починається з 9 годин за київським ча­сом, тобто за другим міжнародним годинним поясом (ст. 3 Указу Президента України "Про запровадження на території України регі­ональних графіків початку робочого дня").

В інших випадках власники самостійно визначають час початку і закінчення роботи підприємств та інші питання режиму їх роботи.

Очевидно, тільки встановлений для органів виконавчої влади Час початку роботи цих органів є одночасно і часом початку роботи більшості працівників цих органів. В інших випадках розбіжності між режимом роботи підприємства і режимом роботи працівників можуть бути. Вони можуть бути несуттєвими, а можуть досягати максимуму. Є безперервно діючі виробництва, які працюють ціло­добово і без вихідних днів. Працівники в такому режимі працювати, природно, не можуть.

Якщо режим роботи працівників є стабільним, він може вста­новлюватися безпосередньо в правилах внутрішнього трудового роз­порядку. Використання для цього схеми, яка дається в п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, є не цілком зручним, оскільки ця схема передбачає диференціацію часу початку і кінця роботи, часу перерв лише за змінами.

Цілком очевидно, що режим роботи слід диференціювати за категоріями працівників: керівник підприємства не повинен починати роботу одночасно з працівни­ком, який прибирає його кабінет.

Встановлення часу початку і закінчення роботи безпосеред­ньо в колективному договорі не цілком би відповідало ст. 57 КЗпП. Однак можливо, щоб сторони колективного договору взяли на себе обов'язок підготувати зміни і належним чином удосконалили пра­вила внутрішнього трудового розпорядку (у частині, яка стосується часу початку і закінчення роботи).

Графіки змінності затверджуються при роботі змінами протя­гом дня (доби).3 п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку належить зробити висновок про те, що графіки змінності затверджуються саме в таких випадках. Графіки змінності доводять­ся до відома працівників, як правило, не пізніш як за 1 місяць до їх введення в дію.

В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, але час початку і закінчення роботи не с постійним або вихідні дні надаються "за змінним графіком", передбачене затвердження графіків роботи. Вони складаються на певний проміжок часу, на певний обліковий пе­ріод, у межах якого повинна бути дотримана встановлена тривалість робочого тижня.

У будь-якому разі повинне забезпечуватися дотри­мання річного балансу робочого часу. Такі графіки доводяться до відома працівників також не пізніш як за місяць до введення їх у дію (п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку). п. 1 роз'яс­нення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС "Про деякі питання, пов’язані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ і орган­ізацій на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями" встановлює, що графіки доводяться до відома працівників не пізніш як за два тижні до введення їх у дію. Суперечність між названими нор­мативними актами повинна вирішуватися на користь акта, прийнято­го пізніше, тобто в даному випадку керуватися слід п. 13 Типових пра­вил внутрішнього трудового розпорядку.

До початку роботи кожен працівник зобов'язаний відмітити свій прихід на роботу, а після закінчення робочого дня (зміни) припинення роботи в порядку, встановленому на підприємстві безперервно діючих виробництвах працівникам забороняється припинення роботи до явки змінника (п, 16 типових правил внутрішнього трудового розпорядку).

Розділ 2.4. Облік робочого часу

Особливим різновидом режиму робочого часу є режим, при якому ведеться підсумований облік робочого часу. Режим підсумо­ваного обліку робочого часу може запроваджуватися на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окре­мих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (праці) не може додержуватися вста­новлена законодавством для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав поря­док застосування підсумованого обліку робочого часу, немає. Гене­ральною угодою на 1999-2000 роки лише передбачалося підготовка і затвердження такого акта, але це зобов'язання не було виконане.

До цього часу в Україні продовжує діяти велика кількість норма­тивних актів СРСР, якими дозволяється використання режиму підсу­мованого обліку робочого часу і визначені умови такого викорис­тання.[12]

Назвемо деякі з таких актів:

1) Положення про робочий час і час відпочинку працівників за­лізничного транспорту і метрополітенів передбачає можливість

встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу із зас­тосуванням місячного облікового періоду. Передбачається також застосування потужного обліку робочого часу (при цьому обліко­вим періодом (турою) вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпо­чинку в пункті постійної роботи);

2) Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автомобілів передбачає можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуванням місячного облікового періо­ду. В окремих випадках і в особливому порядку допускається про­довження облікового періоду до 6 місяців;

3) Положення про робочий час і час відпочинку плаваючого складу суден річкового флоту допускає можливість запровад­ження режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуван­ням місячного облікового періоду тільки в окремих випадках;