Сторінка
6

Робочий час. Правові аспекти

Відповідно до п. 13 «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку» графіки змінності доводяться до відома працівни­ків не пізніше ніж за місяць до введення їх в дію.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як виняток щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спе­ціальних режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий день; перервний робочий час; гнучкий графік робо­ти; вахтовий метод організації роботи.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормаль­ний робочий час (ця робота не є надурочною). Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю робочого часу, але та­кож колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаження).

Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі «Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності може застосовува­тись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, пра­ця яких не піддається обліку в часі; осіб, робочий час яких за ха­рактером роботи поділяється на частини невизначеної тривалос­ті (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад пра­цівників з ненормованим робочим днем.

Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється в колективному договорі чи будь-яко­му іншому локальному акті, який затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. Коло обов'язків пра­цівників з ненормованим робочим часом повинно уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього тру­дового розпорядку, в посадових інструкціях та інших локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов'язки в ме­жах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівни­ків, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівни­ків, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись.

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до ро­боти понад норму робочого часу допускається лише у винятко­вих випадках (у разі виробничої потреби). На осіб, що працюють в режимі ненормованого робочого часу поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протя­гом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права система­тично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно пе­редбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов'язкового переробітку в тиждень.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруже­ності, складність і самостійність у роботі, необхідність періодич­ного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпуст­ки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова від­пустка за ненормований робочий день надається пропорційно ча­су, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю від­пустку.

Особливим видом режиму робочого часу є перервний робочий час. Відповідно до ст. 60 КЗпП України на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку та у випадках, передбаче­них законодавством, робочий день може бути поділений на час­тини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не переви­щувала встановленої максимальної тривалості робочого дня.[7]

За загальним правилом норма щоденного робочого часу розпо­діляється таким чином, щоб вона була відпрацьована працівни­ком протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не біль­ше двох годин. Як виняток з цього правила, в порядку та у ви­падках, передбачених законодавством на роботах з особливими умовами та характером праці, робочий день розподіляється на частини таким чином, що тривалість перерви для відпочинку та харчування може бути понад дві години або ж таких перерв мо­же бути дві і більше. Перервний режим робочого часу може вста­новлюватися для працівників, зайнятих у сфері обслуговування населення, в сільському господарстві, для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських пасажирських лініях, а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

Ще одним видом спеціального режиму робочого часу є гнуч­кий графік роботи. Він передбачає право працівників самостій­но регулювати час початку, закінчення та загальну тривалість робочого дня. Обов'язковою умовою застосування такого режиму робочого часу є повне відпрацювання працівниками встановле­ної законом сумарної кількості робочих годин протягом обліко­вого періоду — робочого дня, робочого тижня і т. д.