Сторінка
1

Поняття і сфери регулювання оплати праці

Зміст

Вступ…………………………………………………с.3.

I.Загальне поняття заробітної плати.

1.1.Поняття оплати праці………………………………………….с.6.

1.2.Структура і функції заробітної плати……………………… .с.9.

1.3.Методи правового регулювання оплати праці………………с.16.

II.Договірне регулювання оплати праці.

2.1.Організація оплати праці на підприємствах…………………с.18.

2.2.Нормавоння оплати праці…………………………………… с.22.

III.Державне регулювання оплати праці.

3.1.Сфери регулювання оплати праці……………………………с.25.

3.2.Види регулювання оплати праці…………………………… с.33.

3.3.Право працівників на оплату праці та його захист…………с.41.

Висновок……………………………………………………….с.43.

Література.

Додатки.

Вступ.

Актуальність теми : У сучасний період переходу України до ринкової системи господарювання суттєво змінюється й правове регулювання оплати праці, реальним виявом якого є Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. Він є перспективним розвитком правового регулювання винагороди за працю, оскільки закріпив економічні, правові та організаційні засади заробітної плати працівників, які працюють на підприємствах, незалежно від форм власності підприємств.

Мета дослідження даної теми: Розкриття конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, тобто виявлення правової форми оплати праці.

Предметом дослідження даної теми являється предмет регулювання оплати праці.

Об’єктом дослідження: є ті суспільні відносини, як виникають у суспільстві в зв’язку з реалізацією права на працю і винагороду за неї.

Заробітна плата – це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст 1 Закон України «Про оплату праці»). Важливими новелами цього Закону є те, що він містить визначення додаткової та основної заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю.

Чинним законодавством визначено два правових методи організацій заробітної плати. Перший – державне (централізоване) регулювання оплати праці, коли держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності й господарювання, встановлюючи мінімальну заробітну плату, умови визначення її розміру, порядок перегляду та інші норми й гарантії в оплаті праці (зокрема, за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні, у нічний час, час простою, а також плату неповнолітнім, вагітним жінкам, працівникам під час перекваліфікації тощо – ст 12 Закону України «Про оплату праці»).

Другий правовий метод – договірне регулювання оплати праці. Воно здійснюється на основі системи угод – генеральної, галузевої чи регіональної, а також виробничої (колективного договору).

Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу. Умови роботи в цьому разі визначає Кабінет Міністрів України.

Особливості оплати праці за трудовим контактом визначаються за угодою сторін на підставі: а) чинного законодавства; б) колективного договору; в)виконання умов контракту.

У контексті економічно-правових і організаційних заходів окреме місце посідають форми та системи виплати заробітної плати. У ст 23 Закону України «Про оплату праці» визначено три форми виплати заробітної плати. За першою формою заробітна плата виплачується працівникам у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Другою формою є можливість її виплати банківськими чеками. Третя форма, як виняток, припускає можливість виплати заробітної плати натурою, але вона має реалізуватися через колективні договори й лише частково, а не в повному розмірі.

Системи оплати праці поділяються на види залежно від того, що береться за основу виміру праці. Так, якщо оплата праці нараховується за встановлений відпрацьований час, то це погодинна система оплати праці. Нарахування ж заробітної плати за кількість виробленої продукції належної якості називають відрядною системою заробітної плати. Обидві системи мають певні різновиди. Наприклад, відрядна система поділяється на пряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну та акордну. Погодинна ж система оплати праці поділяється на погодинну, поденну і помісячну.

Різноманітність трудового процесу визначається як чіткими закономірностями, так і винятками з них. Тому тарифні ставки й оклади розраховані на нормальні умови та режим праці. Оплата ж праці в разі відхилення від нормальних умов праці має відповідні особливості. До таких відхилень належать: 1) виконання робіт різної кваліфікації; 2) суміщення професій (посад); 3) робота в надурочний час; 4) робота в святкові та неробочі дні; 5) робота в нічний час; 6) виготовлення бракованої продукції; 7) невиконання норм виробітку; 8) робота у вихідні дні; 9) оплата часу простою, а також під час освоєння нового виробництва (продукції) та в інших, передбачених законодавством випадках.

Правове регулювання оплати праці поряд із зазначеним охоплює гарантійні та компенсаційні виплати.

Поряд з організацією заробітної плати Закон передбачає й охорону прав працівників на оплату праці. Це стосується двох важливих підстав: 1) обмеження відрахувань із заробітної плати; 2)обмеження розміру відрахувань із заробітної плати. У першому випадку відрахування зі заробітної плати працівника можуть проводитись для покриття заборгованості підприємству, зокрема повернення зайвих сум, виплачених унаслідок помилок у розрахунках, повернення авансу, виданого на службове відрядження, компенсації шкоди, завданої з вини працівника майну підприємства, та в інших випадках, зазначених у ст 127 КЗпП України.

У другому випадку права робітників охороняються шляхом обмеження розміру відрахувань із заробітної плати (ст 128 КЗпП України). Цією нормою права передбачено, що всі відрахування із заробітної плати не можуть перевищувати 20 відсотків, а у передбачених законодавством виняткових випадках – 50 відсотків заробітної плати, яку належить виплатити працівникові. Але це не стосується утримань із зарплати під час відбувань виправних робіт і при стягнені аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесят відсотків.