Сторінка
1

Інформаційна взаємодія суб'єктів місцевого та регіонального розвитку: методологічний аспект

Ефективність колективної дії, спрямованої на суспільний розвиток, багато в чому залежить від рівня інформованості та інтенсивності обміну знаннями соціальних агентів, які є професійними корпоративними спільнотами в цій сфері. Сучасні інформаційні технології дозволяють впливати на суспільний розвиток шляхом створення Інтернет-мереж для географічно розподілених соціальних агентів, що співпрацюють на основі “горизонтальних” комунікацій. З цієї точки зору Інтернет можна розглядати як каталізатор міжгрупових комунікацій, інструмент децентралізованого проектування суспільного розвитку. В Україні не проводились соціологічні дослідження для з'ясування рівня та ефективності співпраці соціальних агентів з використанням мережі Інтернет в цілях обміну інформацією та знаннями з питань місцевого та регіонального розвитку. Але навіть загальний огляд українського сегменту Інтернет засвідчує про незадовільний стан такої співпраці. Опосередковано це підтверджують дані про змістовне наповнення Інтернет за 2002 рік, відповідно до яких доля інформації науково-дослідницьких та навчальних організацій, представленої в Інтернет, складала 4,4 % [10, с. 101]. Можна обґрунтовано стверджувати, що існуючі в Україні комп'ютерні бази даних поки що не відповідають потребам місцевого та регіонального розвитку, не сприяють достатньою мірою професійному зростанню та розвитку етичних норм професійних спільнот.

У сучасних умовах віртуальний інформаційний простір виступає одним із ефективних механізмів глобальних змін на всіх рівнях соціальної модернізації – міжнародному, національному, регіональному та місцевому. У зв’язку з цим в Україні активізуються дослідження, які присвячені розробці проблематики впливу інформаційних технологій на суспільні зміни. Увага українських науковців зосереджена, насамперед, на інформаційно-технологічних і правових питаннях розвитку мережі Інтернет, формуванні інформаційної культури, проблемах впровадження інформаційної системи “електронний уряд” тощо[6; 9; 10; 11; 16]. Поза увагою поки що залишається теоретичне осмислення проблеми сітьового співробітництва як одного із механізмів місцевого та регіонального розвитку. Цей механізм в контексті поступового формування інформаційного суспільства має стати елементом цілеспрямованої інформаційної політики держави та ключовим фактором побудови стратегій діяльності соціальних агентів, які діють у сфері місцевого та регіонального розвитку. В зв'язку з цим, автором цієї статті поставлена ціль проаналізувати можливості ефективної інформаційної взаємодії (сітьового співробітництва) в сфері місцевого та регіонального розвитку. Це потребує, в свою чергу, вирішення задач, пов'язаних з новим осмисленням таких елементів інформаційного процесу як: а) інформація (інформаційні ресурси); б) тип комунікації, що задає способи поведінки в інформаційному просторі; в) тип соціальних агентів (учасників), які формують ціннісну та цільову структуру інформаційного простору місцевого та регіонального розвитку. Зазначені складові в своїй сукупності мають дати нам відповідь щодо поставлених питань.

Інформація як ресурс поряд з іншими ресурсами також є об'єктом розподілу і в цьому сенсі є об'єктом інформаційної політики. В суто управлінському аспекті останнє поняття тлумачиться в більшості випадків як напрями і способи діяльності окремих інституційних суб'єктів – держави, її окремих органів, органів місцевого самоврядування, організацій, закладів по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації, що й зафіксовано у відповідному законі України[1]. Суто управлінський контекст інформаційної політики, не дивлячись на багатоманітність завдань, що мають вирішуватися в ході цієї діяльності, полягає в кількісному контролі за обертанням інформаційних потоків. Судження про інформаційну відкритість та закритістьсуб'єкта інформаційної політики будуються на підставі кількісної оцінки показників обертання інформації. В цьому аспекті інформація виступає об'єктом інформаційної політики. Цей напрямок діяльності органів влади має певні успіхи, що зокрема виражається в створенні та функціонуванні єдиного Веб-порталу органів виконавчої влади, введенні в експлуатацію нових магістральних та зонових волоконно-оптичних ліній зв’язку[15]. Сьогодні розробляється проблематика впровадження інформаційної системи “електронне врядування” в державне управління (E-Government) [10; 16;], варіанти розширення можливостей колективного доступу до мережі Інтернет [21] тощо. Поступово розширюється список органів місцевого самоврядування, які використовують Інтернет в управлінських цілях та для забезпечення прозорості своєї діяльності[6]. Це дає підстави стверджувати, що українська держава в суто технологічному аспекті має всі основні ознаки сучасного інформаційного суспільства. Наявна технологічна база вже сьогодні дозволяє зробити доступним для широкого кола користувачів великий масив інформації, що стосується діяльності органів центральної, регіональної та місцевої влади.

Інакше виглядає справа з виконанням функції контролю за ефективністю інформації. Це завдання є більш складним для держави як суб'єкта інформаційної політики. Вона має проводити інформаційну політику таким чином, щоб певна інформація потрапила до наміченої цільової групи і досягла запланованого ефекту. В цьому плані об'єктом інформаційної діяльності становиться сама цільова група (соціальний агент), а інформація набуває значення інструменту управлінського впливу. З цієї точки зору інформаційна політика має розглядатися як комплекс інформаційних заходів, що мають на меті зміну відношення до знань та поведінки певних соціальних груп[18, с. 111]. Зазначені заходи створюють можливості розширення владного поля держави шляхом використання цивілізованих методів впливу, до яких за визначенням Декларації Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства відносяться також інформаційні методи[12]. Ефективність такої роботи неможливо оцінити кількісними показниками, а тільки на основі фіксації факту успішного функціонування тих соціальних агентів (корпоративних професійних груп) суспільного розвитку, на процес виробки та прийняття рішень яких була розрахована та чи інша інформація. Цей напрям (завдання) інформаційної політики набуває особливого значення, коли йдеться про соціальних агентів, діяльність яких відбувається поза межами адміністративного підпорядкування публічним органам влади. В цьому випадку доцільно використовувати поняття впливу влади [14, с. 12], яке означає спрямованість діяльності її органів на динаміку відносин з соціальними агентами, відносно яких відсутній сам елемент влади.