Сторінка
3

Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема

На погляд автора, номінація нової парадигми регіональним саморозвитком є не досить вдалою метафорою, тому що вона не виражає всієї сутності соціальних та економічних процесів, які відбуваються на місцевому та регіональному рівнях. Більш коректною назвою нової парадигми є „сітьова парадигма”. Узагальнена аргументація на користь цього твердження полягає в тому що: по-перше, базові інтереси територіальної громади та відповідальність органів публічної влади за їхню реалізацію є не стільки саморозвитком, скільки саморегулюванням розвитку, механізми якого мають обмежений характер. З цього приводу В.І. Лексин та А.Н. Швецов категорично стверджують, що державне регулювання територіального розвитку здійснюється завжди і повсюди[14, с. 45]; по-друге, іманентним механізмом саморегулювання розвитку є партнерська взаємодія органів публічного управління та суб'єктів суспільства, яка за вже усталеною європейською традицією називається сітьовою; по-третє, назва „сітьова парадигма” відображає особливості сучасного етапу розвитку інформаційного суспільства, який М. Кастельс називає „інформаціональним” або „сітьовим” суспільством[9].

На пострадянському просторі основні ідеї нової парадигми стали предметом обговорення науковою спільнотою після започаткування трансформаційних ринкових та демократичних перетворень. У контексті цього процесу було піддано ревізії само поняття територіального розвитку, яке розглянуто у ряді праць українських та російських вчених [1; 10; 14]. Враховуючи багатогранність та взаємозалежність проблем, на розв’язання яких має бути спрямована регіональна політика, було висунуто справедливе заперечення проти звуження її до суто економічного регулювання[7, с. 10]. Методологічним принципом в цьому відношенні виступає твердження Ф.А. Гаєка про те, що відповіді на багато невідкладних суспільних питаньнашого часу треба шукати в пізнанні принципів, які лежать поза суто економікою чи будь-якими іншими окремими дисциплінами[5, с. 11].

У контексті цивілізованого суспільства економіка виступає засобом а не ціллю розвитку. Такий підхід спирається на загальний розвиток суспільствознавчих наук. Як зазначалось на XXI Всесвітньому філософському конгресі (Стамбул, 10-17 серпня 2003 р.), зміна цілей політики розвитку полягає у захисті чітко концептуалізованих прав людини[13, с.11.]. Цивілізаційна парадигма ставить інтереси людини у центр регіональної політики. Вона визначає єдино прийнятну форму регіонального буття, яке спирається на територіальний розвиток, що здійснюється в режимі позитивної динаміки параметрів рівня та якості життя населення, забезпеченого сталим, збалансованим, взаємонеруйнуючим відтворенням соціального, господарського, ресурсного та екологічного потенціалів території. Будь-які відхилення від цього сприймаються як деградація, системна криза, депресія тощо[14, с. 27].

Спрямованість політики розвитку на захист концептуалізованих прав людини означає, що основними показниками територіального розвитку мають стати параметри фізичного і духовного здоров’я, освіти та можливості самореалізації людини. Це ідеал, який покладено в основу нової парадигми розвитку, орієнтованої на механізми збалансованого використання географічних, матеріально-технічних та соціальних ресурсів. До останнього входять інтелектуальні, інформаційні, мотиваційні, комунікативні, соціально-психологічні, змагальні, демографічні, соціально-екологічні, інноваційні, кадрові, технологічні, організаційні, правові складові[8, с. 258 - 259]. Територіальний розвиток за нової парадигми трактується як процес, який передбачає постійне збереження його динамічної рівноваги шляхом цілеспрямованого використання всього наявного потенціалу і умов зовнішнього середовища.

Наведене вище визначення територіального розвитку, на наш погляд, враховує основні принципи екологічного погляду на суспільні процеси, який закладений у фундамент сітьової парадигми. Екологічний погляд є поєднанням системної методології з ідеями синергетики. Деякі вчені небезпідставно вважають, що системне мислення має більшою мірою технічне, природнонаукове значення. Тому, надаючи характеристику новій методологічній парадигмі, застосовують поряд два терміни “холістичний світогляд” та “екологічний погляд”[22, с. 22]. Холістичний світогляд є фактично діалектичним (системним) методом, який передбачає розуміння всіх процесів як функціональне ціле, яке складається із взаємозалежних частин (складових).

Екологічний погляд орієнтує на розгляд нерозривного зв’язку окремих фізичних та соціальних процесів із навколишнім природним та соціальним середовищем – природною та соціальною екологією. Це більш глибинний зміст терміну “екологія” (“глибока екологія”). Екологічне мислення у постмодерну епоху виступає методологічним принципом пізнання соціальних явищ[12, с.228]. Воно стверджує, що люди, суспільства є лише частинкою павутиння (сіті) життя. Тому правомірно вважати конкретним виразом екологічного мислення сітьову парадигму. У сучасну епоху вона виступає методологічним інструментарієм аналізу суспільних процесів. Складовою цих процесів є територіальний розвиток, що здійснюється в умовах глобалізації, інформатизації, формування поліархічного суспільства та децентралізованої влади, тобто в умовах більш високого рівня складності суспільних відносин.

Сітьова парадигма зобов’язує розглядати у цілісності та взаємозв'язку будь-які зміни, які потрібні для збереження динамічної рівноваги. Це можуть бути зміни у структурах влади, її територіальній організації; соціальних відносинах, перерозподілі повноважень та відповідальності суб’єктів влади та суспільства, ролі людських ресурсів, відносин власності; обсягів державного бюджету тощо. Методологічний аналіз цих процесів має спиратись на фундаментальні поняття, які складають ядро сітьової парадигми: соціальний простір та соціальний час; самоорганізація, саморегулювання суспільства, територіальної громади, будь якої спільноти; децентралізація влади та поліцентричність влади; принципи взаємодії суб'єктів влади та суспільства; діалогічність центрів влади, полісуб'єктність та поліваріативність розвитку, політична сіть, соціальна сіть, сітьова взаємодія системних акторів розвитку.

На завершення цього дослідження вкажемо на такі основні висновки:

1) змістом парадигми територіального розвитку як наукової проблеми є нова форма соціальної взаємодії, яка виникає в умовах інформаційного суспільства і на сьогодні є малодослідженою. Вона потребує встановлення логічного зв'язку загального поступу суспільствознавчих та технічних знань, розвитку інформаційно-комунікативних технологій, економічного зростання, становлення інституцій сучасної держави, процесів децентралізації з історичною практикою регіональної політики.