Сторінка
1

Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації

Глобалізація суспільного розвитку має важливі наслідки для держави. Під впливом цього процесу в кожній окремій країні створюються свої ядра - мегаполіси або найбільш розвинуті регіони країни, через які здійснюється включення економіки країни у світові процеси. Органи центральної влади за цих умов не завжди можуть врахувати специфічність регіональних проблем. Західна Європа, орієнтуючись на методологію нового регіоналізму, остання модифікація якого звучить як “відкритий регіоналізм”, створює нормативне поле, у якому регіони стають активними міжнародними суб'єктами регіональної політики. Документ “Agenda –2000”, де зафіксовані основні положення єврорегіональної політики, підтверджує тенденцію посилення ролі регіонів, що є розвитком загальної ідеї “Європи регіонів”, яка тісно пов'язана з поняттям регіоналізації. В Україні на цей час активно здійснюється науковий пошук змісту поняття регіоналізації як категорії регіоналістики та одного із напрямків регіональної політики, концептуальні основи якої мають відповідати сучасному глобалізаційному (постіндустріальному) етапу розвитку суспільства. Однак поки що створення всеохоплюючих концепцій, які дають цілісну картину наслідків взаємопов'язаних процесів глобалізації та регіоналізації, належить до справ майбутнього.

Різні аспекти регіоналізації були проаналізовані вітчизняними дослідниками В. Андерсеном, М.І. Долішнім, В.В. Лісничим, Н.В. Мирною, С.А. Романюком, В.К. Симоненком, В. Фесенком, М. Шаповаленко, М.О. Шульгою тощо. Вони розглянули співвідношення понять регіоналізму та регіоналізації у контексті європейського досвіду, роль та місце регіонів в глобалізаційному процесі, політичні аспекти взаємовідносин “центр – регіони”, можливі моделі регіоналізації, переваги та ризики регіоналізації, роль національної ідеї як процесу реалізації механізму регіональної політики, теоретичні проблеми соціально-економічного районування і вдосконалення адміністративно-територіального устрою України тощо. У цих дослідженнях терміни регіоналізм і регіоналізація розуміються як антоніми централізму і централізації. Узагальнено цей підхід до регіоналізації може бути представлений в категоріях інституційних змін на національному та субнаціональному рівнях, соціально-економічного районування (регіонування), як процес обґрунтування територіального поділу на макрочастини (макрорегіоналізацію) [6, с. 24]. На погляд автора, у цих дослідженнях фрагментарно приділяється увага тим глобалізаційним факторам диференціації регіонів, наслідком впливу яких є нерівне положення внутрішньодержавних регіонів з точки зору їх культурно-економічної конкурентоспроможності на національному і міжнародному рівнях.

Загальновизнаним інструментом розв'язання цієї проблеми є регіональна політика розвитку людських ресурсів. Передумовою та механізмом її впровадження в сучасних умовах стає культурно-економічна регіоналізація. Процеси культурно-економічної диференціації регіонів, що відбуваються в умовах глобалізації, та їх вплив на регіональну політику, ще не є достатньо дослідженими, а сам конструкт, яким вони позначаються ще тільки входить в науковий лексикон[14]. Метою цього дослідження є розкриття сутності концепту культурно-економічної регіоналізації, яку окремі автори ще називають геокультурною, новою або постіндустріальною регіоналізацією. З цією метою у статті проаналізовано основні глобалізаційні фактори впливу на регіоналізацію в культурно-економічному відношенні, її особливості в умовах сучасного “сітьового” суспільства в контексті формування новітніх соціальних практик та формування національної самоідентичності.

Розкриття змісту концепту культурно-економічної регіоналізації передбачає застосування понятійного арсеналу, який виходить за рамки концептуальних уявлень теорії районування (регіонування), які спираються на визначення меж територій за тими чи іншими ознаками та критеріями. Зважаючи на те, що питанням визначення регіону науковою спільнотою приділено достатньо уваги, ми, не зупиняючись на цьому, відсилаємо до публікацій, де достатньо повно наведені характеристики та зроблено огляд ознак регіонів відповідно до різних дослідницьких підходів [9; 10]. Контекст нашої проблематики потребує врахування досягнень сучасних соціально-філософських теорій, у яких осмислюються ті чи інші реалії постіндустріального етапу розвитку суспільства.

З огляду на реалії “інформаціонального”, (“сітьового”) суспільства, теорію якого найбільш комплексно розроблено іспанським філософом М. Кастельсом, концепт регіоналізаціївже не може обмежуватись уявленнями про соціально-економічне районування, або районування, яке здійснюється за критеріями адміністративно-територіального поділу. Територіальне впорядкування за тими чи іншими критеріями та (або) легітимізація органів влади на певних територіях (адміністративна регіоналізація) виступає одним із варіантів регіоналізації, яким не вичерпуються інші можливості формування цілей регіональної політики і регіональної ідентичності. Під впливом глобалізації та інформатизації територіальний простір значною мірою змінює свої властивості бути основним ресурсом життєдіяльності людей. Постіндустріальна регіоналізація концептуально більшою мірою вписується в принципово іншу систему поглядів, яка не прив'язана до території. Її суть полягає у розгляді району (регіону) як суто розумової, інтелектуальної конструкції, яка дає змогу досліднику впорядкувати інформацію у територіальному відношенні. Такий підхід поки що не знаходить широкої підтримки вітчизняних дослідників і, зокрема підданий критиці М.І. Долішнім [6, с. 26]. Вітчизняна регіоналістика дотримується поглядів, згідно яких розв'язання проблем побудови дійового механізму державного управління регіонами України неможливе без визначення поняття “регіон” та його ідентифікації з конкретним територіальним простором нашої країни[10, с. 195].

Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на сучасне суспільство, в тому числі на регіоналізацію територій, змушує шукати більш адекватну відповідь на проблеми глобалізації. Інформація становиться системоутворюючим фактором розвитку суспільства, ключовою характеристикою якого є сітьова логіка організації соціальної структури в глобальному, регіональному, локальному аспектах. Глобальна економіка, стверджує іспанський філософ, характеризується своєю взаємозалежністю, своєю асиметрією, своєю регіоналізацією, зростаючою диверсифікацією у кожному регіоні, своїм вибірковим входженням у світові процеси[7, с. 117]. Вибіркове (точкове) входження окремих територіальних утворень (фрагментів або зон територій) у світові процеси є наслідком нової постіндустріальної регіоналізації, яка відбувається не за критеріями адміністративно-територіальної приналежності, а за критеріями культурно-економічної ідентичності. Це й зумовлює необхідність перегляду концепту регіоналізації з точки зору постмодерної методології.