Сторінка
4

Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації

Фактори культурно-управлінської ідентичності та етичності мають поєднати процеси глобалізації і локалізації, які ще позначаються поняттям глокалізації. Це не заперечує розмаїття національно-культурних відмінностей. Зазначені фактори, будучи включеними у контекст національних інтересів стають основою нових форм культурно-економічного життя, кооперування та партнерської міжрегіональної взаємодії.У зв'язку з цим М.І. Долішній та С.М. Злупко обґрунтовано підкреслюють зв'язок регіоналізації та втілення національної ідеї[5, с. 36]. Піддаючи критиці тих дослідників, які найкращим способом регіоналізації вважають створення країв за критерієм історично сформованої субетнічної єдності, вони зазначають, що держава має дбати не про субетнічну, а про морально-психологічну, культурно-національну єдність українського суспільства незалежно від регіону[5, с. 39]. Зауважимо до цього, що постіндустріальна регіоналізація змінює концептуальний підхід до національної самоідентифікації. Вона потребує формування нової наднаціональної культурної спільності, на основі якої структурується міждержавний та міжрегіональний інтеграційний простір[18, с. 50]. Глобалізація примусово створює умови розвитку, які потребують взаємодії спільнот людей у масштабах, що перевищують територіальний простір держав. У світі розповсюджуються соціальні практики, які вже не базуються на принципі національної ідентичності і за своєю суттю є позадержавними, позарегіональними, позатериторіальними формами самоорганізації економічних, політичних та інших акторів.

Узагальнюючи вищевикладене, звернемо увагу на науково-прикладне значення концепту культурно-економічної регіоналізації як складової методології регіональної політики. Сутність цього концепту передбачає:

· перегляд методології регіональної політики, яка не може бути обмежена уявленням про регіон як тільки адміністративно-територіальну одиницю.

· визначення предметного поля нової регіоналізації, до якого мають увійти інформація, комунікація, розвиток людських та інтелектуальних ресурсів, мобільні фінансові потоки, узгодження міжрегіональних інтересів, формування сучасних соціальних практик та цінностей.

· розробку стратегії суспільного розвитку з точки зору його регіоналізації на основі формування інституцій інформаційного суспільства, що базуються на прийнятті владних рішень, орієнтованих на “сітьову” (горизонтальну) взаємодію органів влади з економічними, політичними, освітніми, науковими та громадськими акторами;

· стабільність законів та інституціональних структур, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, наявність діючої ринкової економіки тощо;

· створення умов для повноцінного використання можливостей регіонів та міст як суб'єктів міжнародного права;

Нова регіоналізація потребує розробки системи поглядів на механізми регіональної політики, спрямованих на локалізацію економічних, управлінських, технологічних, соціокультурних змін, формування точкових соціальних практик (незалежно від регіональної приналежності), які відповідають світовим стандартам та діяльність яких базуються на розвинутій інформаційно-комунікаційній інфраструктурі, інформаційній взаємодії. На таких змінах, хоча і поза контекстом проблеми регіоналізації, наполягають інші дослідники, які займаються новими підходами до розвитку міст та регіонів України [2, с.8]. Додамо до цього, що зазначені зміни мають бути концептуально оформлені як заходи (програма) нової регіоналізації, яка є необхідним механізмом інституціоналізації інформаційного суспільства України та її включення в глобалізаційні процеси.

Література

1. Баррозо Х. М. Виступ перед слухачами Лісабонської Ради 14 березня 2005 року. Метод доступу: http://dialogs.org.ua/

1. Бойко-Бойчук О.В., Васюник І.В., Верланов Ю.Ю. , Качур П.С. Нові підходи до розвитку міст та регіонів (Методологічні засади державно-правових експериментів). – К.: Міленіум, 2003. – 134 с.

3. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации. – М.: Академический проект, 2003. – 528 с. («Концепции»).

4. Гогіна Л. М. Удосконалення адміністративно-територіального устрою України з урахуванням відповідного досвіду країн Центральної та Східної Європи // Бакуменко В.Д., Гогіна Л.М. та ін. Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Моногр. / За заг. ред. В.Д. Бакуменка, В. М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – с. 93 – 126.

5. Долішній М.І., Злупко С.М. Втілення національної ідеї у процес реалізації механізму регіональної політики // Регіональна політика та механізм реалізації / За ред. М.І. Долішного. – К.: Наукова думка, 2003. (Проект “Наукова книга). – с. 35 – 40.

6. Долішній М.І., Симоненко В.К.Макрорегіоналізація України як основа здійснення регіональної політики // Регіональна політика: Методологія, методи, практика / НАН України. Інститут регіональних досліджень / Відп. ред. М.І. Долішній. – Львів, 2001. – с. 24 – 36.

7. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура / Пер. с англ. Под научн. ред. О.И. Шкаратана. – М.: Гос. ун-т. Высш. шк. экономики, 2000. – 606 с.

8. Керецман В. Наднаціональне регулювання регіонального розвитку в ЄС: виклики для України// Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Рекол.: С.М. Серьогін (гол. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ, 2004. – Вип. 1 (15). – с. 21 –27.

9. Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти: Монографія. -К.: Вид-во УАДУ, 2002. -188 с.