Сторінка
7

Промисловий комплекс України: сутність, значення, розвиток, проблеми та шляхи вдосконалення

Україна серед інших країн СНД має високий рівень розвитку науки, деяких галузей НТП. Проте науково-технічний потенціал використовується не повністю. Навпаки, останніми роками склалася тенденція до скорочення ролі науки у промисловій діяльності. Так, скорочується впровадження нових технологій, у тому числі маловідходних і ресурсозберігаючих; використання верстатів з ЧПУ, промислових роботів; більшість підприємств і наукових організацій припинили раціоналізаторську діяльність. Частка осіб, зайнятих у науці для створення ВВП, скоротилася до 0,6% (світовий показник – 2,7%). Тільки 0,5% всіх машин і обладнання є конкурентоспроможними.

Скорочується також виробництво прогресивних видів продукції та використання вже впроваджених прогресивних технологій. Так, неперервний розлив сталі становить тільки 6% загального обсягу (в Японії цим методом розливають 100% сталі). Виробництво прокату з низьколегованої сталі із зміцнювальною термічною обробкою становить тільки 17,7% всього виробництва. У 2 рази зменшилося виробництво полістиролу і співполімерів, у 4 рази – поліетилену, в 1,4 рази – труб і деталей з термопластів, шин для вантажних автомобілів, у 5,6 разів – гумотканевих стрічок, у 1,3 рази – лікарських засобів. Ці негативні тенденції зменшують потенційні можливості України щодо виходу на світовий ринок. Частка продукції машинобудування (основної експортної галузі України на перспективу) зменшилася до 12% у загальному обсязі експорту, в тому числі за валюту – до 2%. У структурі експорту продукції промисловості продовжують домінувати сировинні галузі та галузі з невисоким рівнем переробки сировини.

Останніми роками розпочався процес створення спільних підприємств за допомогою зарубіжних країн, які мають найкращі можливості виходу на світовий ринок. Проте основна частка їх працює в сфері торгово-посередницьких послуг. Дослідження СП у Києві показали, що на підприємства з виробничими функціями припадає тільки 15%.

До факторів, які обмежують розвиток промисловості, належать складна демографічна ситуація; негативне екологічне і соціальне становище у великих містах і промислових районах; дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових ресурсів, руд кольорових металів та деяких інших видів сировини; зменшення інвестицій на нове будівництво і реконструкцію старих підприємств.

Для прогресивного розвитку промисловості необхідна її приватизація і впровадження інших форм організації: концернів, акціонерних товариств, приватних і спільних підприємств та ін. Процеси приватизації в Україні поки що не набули достатнього поширення і гальмують розвиток ринкових відносин. Частка підприємств недержавної форми власності у 2001 р. становила 61% загальної кількості, обсяг виробництва їх – 38% загального обсягу виробництва країни. Орендних підприємств налічується 1,4 тис. (34% загальної кількості), акціонерних – 1,3 тис. (або 3,2% діючих).

Отже, розвиток промисловості України протягом останніх років відбувався хаотично, без визначення і дотримання державних пріоритетів, за відсутності продуманої державної промислової політики. Ці роки можна назвати періодом спроб і помилок, коли перехід до ринкових відносин здійснювався шляхом пришвидшеної лібералізації як внутрішніх, так і зовнішніх економічних відносин. Нехтування особливостей стану національного ринку та механічне використання у макроекономічній політиці різноманітних непослідовних заходів призвели до обвальної інфляції, різкого спаду виробництва та втрати контролю над економічною діяльністю в країні. У середньостроковій економічній стратегії не було враховано системні фактори, що починають діяти при переході економіки від централізованого планування до ринкової орієнтації і справляють визначальний вплив на розвиток виробництва. Мова йде про: а) нечітке визначення нормативними документами вимог ринку до економічної діяльності (відсутність дієвого законодавства про банкрутство, можливість лобіювання дешевих кредитів і бюджетних субсидій та ін.); б) зволікання з розподілом прав власності; в) різку лібералізацію цін і зовнішньоекономічної діяльності без одночасного надання державних послуг щодо маркетингу зовнішніх ринків, підготовки кадрів підприємств з управління ринковими сегментами розвитку, г) відсутність регуляторної політики і дієвого антимонопольного законодавства; д) політичну неспроможність утримати старі ринки збуту та ін.

Вказані фактори притаманні всім перехідним економікам, але в Україні вони були посилені невизначеністю економічної та політичної обстановки. Це змушувало громадян та підприємства займати очікувальну позицію і призводило до затримки прийняття рішень щодо розвитку нових видів діяльності.

Заходи промислової політики виявилися недостатніми для подолання спаду виробництва, який за період незалежності перевищив 52% рівня 1990 р. Зазнала деформації й галузева структура виробництва, але не в бік її технологічного вдосконалення: у процесі жорсткого цінового пристосування зростала частка галузей паливно-сировинного комплексу, а частка товарів кінцевого споживання знизилася: продукції машинобудування та металообробки – майже вдвоє, легкої промисловості – в 7 разів. Переживають спад галузі виробництва матеріалів – хімічних та нафтохімічних, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. У найгіршому стані опинився сектор виробництва товарів народного споживання, частка яких у загальному обсязі промислової продукції знизилася з 31% до 20%. Не стимулювалися інновації у промисловому виробництві: фінансування науки скоротилося з 3,1% ВВП у 1990 р. до 1% ВВП у 2001 р. Зменшилося виробництво найважливіших видів прогресивної промислової продукції, а саме: киснево-конверторної сталі, електросталі, листового прокату, прокату зі зміцнюючою термічною обробкою, обсадних високоміцних труб, синтетичних смол і пластичних мас на основі полівінілхлориду, полістиролу та їх співполімерів, роторних і роторно-конвеєрних ліній і комплексів, деревостружкових та деревоволокнистих плит. Значних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних промислово-виробничих фондів. У більшості галузей їх амортизація наближається до 60%, а в галузях чорної металургії, хімічної, нафтохімічної та харчової промисловості цей рівень, за експертною оцінкою, перевищує 70%.

За таких умов внутрішнього виробництва погіршилася структура експортної продукції промислового сектора. Тут відтворилася тенденція внутрішнього промислового виробництва: зросла частка сировини та напівфабрикатів. Експортна продукція машинобудування поступово втрачала традиційні ринки збуту. Експерти пояснюють таку тенденцію недостатньою конкурентоспроможністю українських товарів, відсутністю умов для поліпшення їх якості, значною монополізацією ринків, відсутністю закону про банкрутство та послідовної політики уряду щодо внутрішніх та зовнішніх інвесторів. Крім цього, національний виробник не є захищеним від зовнішньої конкуренції та не має змоги отримувати інформацію щодо економічного стану та розвитку конкуренції на товарних ринках.