Сторінка
1

Особливості міжнародних автомобільних перевезень

Автомобільний транспорт характеризується високою маневреністю. Він відіграє значну роль у забезпечені змішаних і місцевих перевезень на невеликі відстані. Найкращі автомобільні дороги – автостради, які дають змогу рухатися з великою швидкістю.

Основним документом в автомобільних перевезеннях є товаротранспортна накладна (Road Way Bill), що виконує функції: договору перевезення; товаророзпорядчого документа; розписки перевізника. Зміст відомостей, що вказуються в накладній, визначається Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (КДПВ) від 1956 p., учасником якої був СРСР.

Накладна складається відправником у чотирьох примірниках (два - для перевізника і по одному - для продавця і покупця), підписується відправником і перевізником. Після прибуття вантажу для розвантаження до покупця останній повинен зазначити час прибуття автомобіля під розвантаження та відбуття з розвантаження, підписати накладну і поставити свою печатку.

Автотранспортом можуть здійснюватися збірні перевезення від різних вантажовідправників різних товарів або партій товарів. Якщо вантаж має бути завантажений на кілька транспортних засобів або потрібно перевезти різні вантажі чи партії вантажів, складається стільки накладних, скільки транспортних засобів використовується або скільки вантажів або партій вантажів перевозиться.

Автомобільні тарифи встановлюються в розрахунку за перевезення однієї тонни вантажу залежно від відстані і можуть передбачати певні надбавки, знижки і штрафи з установленої суми.

Крім автотранспортної накладної, із вантажем відправляють товаророзпорядчі документи: пакувальний лист, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості й інші документи, необхідні для ввозу товару в країну покупця та перетинання транзитних країн.

Міжнародні договори. На початку XX століття міжнародні автомобільні перевезення регламентувала Конвенція про вре­гулювання авторуху між країнами, встановлення технічних вимог до автомашин у міжнародному сполученні, прав управ­ління автомобілем, уніфікації сигналів на автошляхах (Париж, 1926). Поширення міжнародних автомобільних перевезень призвело до розробки Конвенції про шляховий рух та до Про­токолу про дорожні знаки і сигнали (Женева, 19 вересня 1949 р.)- До них приєдналися відповідно майже 100 та 50 дер­жав. Колишній СРСР також був їх учасником з 1959 p. Вка­зані акти чинні у редакції від 8 листопада 1968 p. Сьогодні вони відомі за назвами: Конвенція про шляховий рух та Конвен­ція про дорожні знаки і сигнали. Підписані від імені України 8 листопада 1968 р. та схвалені 25 квітня 1974 p., вони стали чинними для України відповідно з 21 травня 1977 р. та б черв­ня 1978 p.

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між європейськими державами визначає Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (інакше: КДПВ або ЦМР), підписана у Женеві 19 травня 1956 p. Вона стала чинною з 2 липня 1961 p., а сьогодні діє у редакції від 5 липня 1978 р. До певної міри норми цієї Конвенції мають риси на­ступності щодо норм Конвенції про шляховий рух від 19 ве­ресня 1949 p. Конвенція про договір міжнародного перевезен­ня вантажів була прийнята з метою уніфікації умов, що регу­люють міжнародне перевезення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які застосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника.

Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранс­портного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками. Послідовні перевізники мають право укладати угоди між собою. Але умо­ви цих угод не повинні відхилятися від положень єдиного договору та зазначеної Конвенції. Інакше вони вважатимуться недійсними. Наприклад, недійсною вважається зміна умов страхування на користь перевізника.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення усієї операції перевезення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. У цьому випадку позов у зв'язку з втратою, пошкодженням чи затриманням доставки вантажу може бути пред'явлений тільки до першого перевізника, останнього, або до того, який здійснював контроль над вантажем, коли сталася його втрата, пошкодження чи затримання у доставці. Винятки становлять випадки пред'явлення зустрічного позову чи, за­стосування заліку. Можна пред'явити позов одночасно до кількох перевізників. Відповідальність, згідно з вимогами Конвенції, ґрунтується на принципі вини. У разі неможливос­ті встановити винну особу збитки відшкодовують усі перевіз­ники пропорційно. Якщо один з перевізників є неплатіжоздатним, його частку повинні сплатити інші перевізники.

Конвенція передбачає, що договір перевезення вантажу автотранспортом підтверджується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником. Накладна не вважається оборотним чи товаророзпорядчим до­кументом. Відсутність накладної чи її дефект не повинні впли­вати на дійсність договору. Накладна складається у трьох ек­земплярах. Перший вручається відправнику, другий додається до товару, третій залишається у перевізника. Іноді накладну складають у чотирьох екземплярах, два з яких залишаються у перевізника. Накладну підписують відправник та перевізник. При доставці для розвантаження покупцю, він вказує час при­буття автомашини для розвантаження і вибуття після розван­таження, підписує накладну і засвідчує підпис печаткою. Ван­таж видається зазначеному в ній отримувачу.

Якщо до перевезення подається різноманітний або поділе­ний на партії вантаж, чи перевезення здійснюють різні транс­портні засоби, як продавець, так і перевізник мають право вимагати окрему накладну на кожний транспортний засіб, ко­жен вид чи партію вантажу. У накладній на міжнародне пере­везення зокрема вказують: місце і дату її складання; назву та адресу відправника й перевізника; місце і дату прийняття вантажу до перевезення; місце його передачі отримувачу; назву та адресу отримувача; прийняте позначення характеру ванта­жу і спосіб його упаковки, а у випадку перевезення небезпеч­них вантажів — їх звичайно визнане позначення; кількість вантажних місць, їх маркування та номери; вагу вантажу брут­то або кількість вантажу, виражену в інших одиницях виміру;

витрати, пов'язані з перевезенням (провізна плата, митні збо­ри, додаткові та інші витрати, зроблені з моменту укладення договору до здачі вантажу); відомості, необхідні для виконан­ня митних та інших формальностей. У випадку необхідності накладна може містити вказівки про заборону перевантажен­ня; витрати відправника; суму накладного платежу, що підля­гає відшкодуванню при здачі вантажу; оголошену вартість вантажу та суму, що відповідає особливій зацікавленості у своєчасній доставці вантажу; інструкції відправника перевіз­нику стосовно страхування вантажу; узгоджений сторонами строк виконання перевезення; перелік документів, переданих перевізнику. Сторони договору перевезення можуть передба­чити у накладній й інші вказівки, якщо визнають їх необхід­ними.