Сторінка
3

Промисловий комплекс України: сутність, значення, розвиток, проблеми та шляхи вдосконалення

Як видно з таблиці 1.3, більшість галузей входять у важку індустрію, тобто в них переважає виробництво засобів виробництва – машин, устаткування, транспортних засобів, сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів та ін. Виробляючи майже сім десятих вартості продукції промисловості, важка індустрія зосереджує майже вісім десятих зайнятих і майже дев'ять десятих основних виробничих засобів. Це результат однобокого розвитку промислового виробництва у недалекому минулому.

Навіть у 1986–1990 рр. капіталовкладення у важку індустрію становили майже дев'ять десятих тієї їх вартості, що йшла у промисловість (у 1990 р. – 85%). Левова частка припадала на паливно-енергетичний, металургійний і машинобудівний комплекси – відповідно 73% у 1986-1990 рр. і 60% у 1990 р. (у 2000 р. – 58,5%). Багато галузей важкої індустрії, особливо паливної, металургійної і хімічної, працюють на дотаціях держави, тобто є збитковими,

І хоч важка індустрія розвивалася випереджаючими темпами, в Україні з її допомогою не розв'язано жодної народногосподарської проблеми. Паливно-енергетичний комплекс, наприклад, володіє більше ніж чвертю основних засобів промисловості, а Україна ніяк не вийде з енергетичної кризи. Більшість основних виробничих фондів фізично зношено: у промисловості загалом на 49%, металургійному комплексі – на 61%, машинобудуванні – на 47%, хімічній і нафтохімічній – на 56%.

У важку промисловість повністю входить видобувна. Вона видобуває сировину і паливо і здійснює їх первинну обробку, облагородження, підготовку до подальшої переробки, лісоексплуатацію, виробництво електроенергії на ГЕС тощо. Тут виділяється так звана гірничо-видобувна, що займається лише одержанням сировини і палива із земних надр. З усіх галузей промислового виробництва гірничо-видобувні галузі є найбільш фондомісткими і трудомісткими. Тут зосереджено близько шостої частини усіх зайнятих та четвертої частини основних виробничих фондів, в той час як вартість виготовленої промислової продукції не досягає і десятої частини.

Галузі видобувної промисловості у своєму розміщенні орієнтуються на джерела сировини, енергії і палива – басейни вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, агроруд (фосфорна сировина, калійні солі), ресурси хімічної сировини, будівельних матеріалів. Тому найбільше підприємств цих галузей сконцентровано у Донбасі, середньому Придніпров'ї та Передкарпатті.

Легка індустрія, з одного боку, тісно пов'язана з важкою (одержує від неї устаткування, паливо, енергію, частково сировину), а з другого – передусім із сільським господарством, від якого одержує сировину і напівфабрикати. Разом із сільським господарством вона формує великий агропромисловий комплекс, який дає до 40% вартості валового суспільного продукту. Харчова промисловість виробляє майже удвічі більше продукту, ніж легка.

Разом з деякими галузями і комплексами важкої індустрії (машинобудування у значній частині) легка індустрія повністю належить до обробної промисловості.

У легкій індустрії переважає виробництво предметів особистого споживання (група „Б”). Правда, останнім часом третина їх вартості виготовляється у галузях важкої індустрії (машини і устаткування, легкові автомашини, меблі, хіміко-фармацевтична продукція).

Галузі легкої індустрії, як і всієї обробної промисловості, мають багато ступенів свободи у своєму розміщенні.

Ті, що є сировинномісткими, як, наприклад, цукрова промисловість, тяжіють до джерел сировини; інші, продукція яких не витримує далеких перевезень (виробництво хліба, пива, свіжо-молочної продукції тощо), розміщуються поблизу споживача і деякі з них локалізуються у місцях зосередження робочої сили (наприклад, текстильні і швейні фабрики розміщуються у містах з метою більш повного використання жіночої робочої сили).

У цілому галузі легкої і харчової промисловості розміщені по території України більш-менш рівномірно.

В обробній промисловості найбільше розвинені галузевий поділ та інтеграція праці. Внаслідок цього розвиваються так звані виробничо-технологічні цикли (ВТЦ).

Виробничо-технологічний цикл – це сукупність виробничих процесів у вигляді кількох послідовних стадій, починаючи від одержання вихідної сировини чи палива і закінчуючи виготовленням кінцевих продуктів. Перша стадія ВТЦ починається з виробництва сировини, палива, енергії. Тому у неї можуть входити не лише добувна промисловість, але й сільське, лісове господарство, рибальство. Найбільш поширеними ВТЦ є такі:

а) агропромислові: молоко-, м'ясовиробні, зерно-борошномельно-хлібовиробні, цукровиробні, олієвиробні, плодоовочево-консервні, виноградарсько-виноробні, спиртово-горілчані, текстильно-швейні та ін.;

б) лісовиробничі: лісобудівельний, меблевий, лісохімічний;

в) рибний;

г) будівельно-індустріальний;

д) паливно-енергетичний;

е) металургійно-машинобудівний;

є) хімічні (нафтовий, газо-, вуглехімічний) та ін.

Промисловий комплекс України є пріоритетною галуззю національної економіки. Саме від нього залежать здійснення ключових інтересів країни, її безпека, культурний та соціальний рівень життя нації. Цей сектор створює майже половину ВВП країни та забезпечує чверть усіх зайнятих у сфері економіки робочими місцями. Промисловість є активним агентом зовнішньої торгівлі України. Частка валового випуску промислової продукції в експортно-імпортному обороті країни дорівнює майже 80%, завдяки чому країна одержує близько двох третин валютних надходжень. Очевидно, що стратегічний розвиток України значною мірою залежить від місця її промислового комплексу в системі міжнародного поділу праці.