Сторінка
2
Митрополит Іларіон, переконавшись, що вагон потягли на Люблін, покидає Холм і вранці в супроводі кількох монахів вирушає на Захід. Через два дні досягли вони міста Криниця, що біля Кронова.
Тоді у Криниці була велика православна громада. Саме туди й було заадресували вагон, в якому знаходилась чудотворна ікона Холмської Богородиці. Невдовзі ікона знову повернулася до Холм, та її вже не вносили до храму, а таємно переховували у родині Коробчуків. Про це було відомо тільки диякону Сурікову і сім’ї митрофорного протоірея Гавриїла. Насильне виселення українців із Холмщини набирало епогею. У грудні 1948 родина Коробчуків виїхала на Волинь, узявши із собою ікону. Перевезення ікони на Волинь та місце її знаходження було таємницею. Одні висловлювали припущення, що митрополитові Іларіону вдалося вивезти ікону за кордон, інші – що ікону вивезли в Україну.
Отець Гавриїл знав: коли влада дізнається про чудотворну ікону, то розпорядиться нею по-своєму. Тому прийняли рішення, як розповідає Надія Горлицька, дочка митрофорного протоієрея Гаврила, ікону зберігати вдома, і про це знали лише в сімейному колі. На свята, особливо 21 вересня – у день вшанування Холмської Богородиці, вдома відправлялися молебні.
Зберігати з часом стало небезпечно, і перевезли ікону до Івано-Франківська у церкву, де приходом завідував зять отця Гаврила – отець Денис.
У 1991 році Україна проголосила незалежність. Це дозволило Надії Гаврилівні забрати ікону до себе, адже на Волині найбільше поселилося холмщаків. Усвідомлюючи історичну та духовну цінність ікони, побоюючись за її стан і подальшу долю, Надія Гаврилівна, порадившись з Миколою Черенюком та холмщаками: Йосипом Струцюком, Ростиславом Стрілкою та сімейством Засадків, вирішила передати цінну пам’ятку на реставрацію. Адже жінка засвітила іскру, яка жевріла в їхніх душах. Чудотворна ікона Холмської Богородиці повернулася з небуття.
15 вересня 2000 року відбулася офіційна передача ікони Волинському краєзнавчому музею, за умови створення безпеки зберігання, реставрації та довічного перебування у Луцьку.
За кілька днів святиню вперше виставили для поклоніння вірним Православної Церкви.
Щорічно вірні Свято-Троїцького собору Луцька з хресним ходом ідуть, щоб вклонитися нашій заступниці – чудотворній іконі Холмської Богородиці.
Іконографічний тип Холмської Богоматері – рідкісний на східнослав’янських землях, водночас він був доволі поширений на Ближньому Сході, зокрема Синаї, а також на Афоні та в Італії. Його характерною особливістю є передовсім поза фігури Христа: малолітній Бог-син напівлежить на правій або лівій руці (Дексіократуса) Богоматері. Голова Марії зазвичай нахилена, Ісус, у свою чергу, дивиться на матір, закинувши голову. Правою рукою він благословляє, лівою – тримає сувій, ніжки його схрещені. Подібний іконографічний тип не має усталеної дефініції. Мистецтвознавцями він називається, згідно з умовно прийнятою термінологією, “Одигітрією”. Однак означена поза дитяти відтворюється в різних богородичних іконах, що не збігаються деталями (див., напр., ікону ХІІ ст., що іменується “Кікською”). А проте багатозначність образу полягає передусім саме в положенні дитяти на руці Марії. Глибоку семантику цієї іконографічної прикмети відзначають багато дослідників, зосібно М. Етінгоф, Х. Бельтінг, Е. Тсигаридас. Вони добачають у ній літургійний зміст – Богородиця в цьому випадку мислиться скинією, тобто – церквою, в якій Христос як священик творить молитву і, що знаменно, приносить самого себе в жертву. Його напівлежача поза, як підкреслює М. Етінгоф, була прообразом зображення Христа в гробі й корениться безпосередньо в іконографії образу “Христос-Недремне око”. Останній тип символізує Христа-дитя як жертву (через “смерть-сон”) і майбутнє його воскресіння.
Ікона, від якої можна вести “родовід” аналізованого типу богородичного зображення, була створена ще в доіконоборчі часи. Маємо на увазі одну з найбільших за розміром – образ Богоматері (висота голови Марії дорівнює 53 см), що датується VII ст. й знаходиться в Римі. Ікона частково поновлена, але на ній залишився шар ще енкаустичного малярства. Церква, якій вона належить, нині називається Франческо Романа, раніше ж вона була знана як церква Марія Нуова. Утім, Х. Бельтінг вважає, що ікона походить з церкви св. Марія Антиква. За однією з римських легенд, ця грандіозна ікона є витвором самого євангеліста Луки. Так, у путівнику по Риму 1375 р. зазначено: “Кажуть, що св. Лука написав її (Богоматірь) з дитям”. Після пожежі церкви ця ікона почорніла, але нині вона розчищена й вражає виразом очей Богоматері. Таким чином, у легенді про римську ікону можна бачити джерела аналогічного переказу про Холмський образ. Де була створена римська святиня, достеменно невідомо, учені дотримуються різних версій: згідно з однією – ікона створена в самому Римі, згідно з іншою – привезена до Риму. Цілком самобутня манера письма зображення не дає певних підстав у пошуках конкретної мистецької школи.
Багато ікон ХII–XIII ст. з подібною іконографією походить із Синаю. Зокрема, XIII ст. датується добре збережений богородичний образ із монастиря св. Катерини, який за іконографією найближчий до Холмської. Г. i М. Сотіріу визначили її як “Дексіократусу”. До цього кола образів слід віднести й декілька зображень, на яких Богоматір тримає напівлежаче дитя на лівій руці. Серед них – венеціанський мармуровий рельєф “Madonna del bacio” із собору Сан Марко. Це скульптурне зображення, яке Р. Ланге датував XIII ст., вочевидь перегукується з пісковиковим рельєфом, що був знайдений на території Десятинної церкви в Києві.
Останній твір істотно відрізняється від венеціанського за рівнем майстерності. Ця обставина утрудняє мотивоване датування київської знахідки; лише з достатньою мірою умовності її можна віднести до XII–XIII ст. На рельєфі відтворено інший поворот голови Марії і дитяти, але й тут чітко прочитується напівлежача поза Христа. Ще 1994 р. В. Пуцко відзначив перегук іконографій київського пісковикового рельєфу та ікони Холмської Богоматері, на той час відомої тільки за літографіями XIX ст. Проте дослідник логічно порівняв ці пам’ятки між собою та із зображенням Марії з дитям на Білгородській золотій гривні, яка була безпосереднім об’єктом його студій. Амулет він датував початком ХІІ ст.
Дійсно, мініатюрний рельєф на гривні іконографічно й стилістично знаходиться поміж іконою та київським монументальним скульптурним зображенням. До Холмської ікони він тяжіє перш за все іконографією, бо й тут Богородиця-Дексіократуса, тим паче, що на гривні повністю збережена (на відміну від скульптури) композиція. Через маленький розмір і не дуже вправний рисунок не можна певно стверджувати, що ліва ручка Христа обіймає Марію, як це вбачає В. Пуцко. На нашу думку, ручка просто піднята догори. Але, попри це, все одно іконографія зображення дуже близька до ікони Холмської Богородиці. Натомість гривна подібніша до монументального пісковикового рельєфу за фронтальною поставою голови Марії, за пропорціями голів Богородиці й Христа-дитяти, врешті – за стилістикою, зокрема за деякою узагальненістю моделювання об’ємів, що особливо вражає за такої різномасштабності обох творів.
Завантажити реферат