Сторінка
2

Релігійні організації у протестантизмі

Сучасні кальвіністи поділяються на реформатів, пре­світеріан і конгрегаціоналістів. До реформатів належать кальвіністи Європи. До пресвітеріанства — англо-шотландські кальвіністи вестмістерського сповідання. Конгрегаціоналістами є ті кальвіністи (в Англії, СИТА та інших державах), які виступають за незалежність кожної гро­мади і заперечують будь-які керівні органи, а їхні громади лише погоджують між собою свої догмати і культ.

Реформатські та пресвітеріанські церкви об'єднані у Всесвітній альянс реформатських церков (близько 40 млн. віруючих), центр якого знаходиться в Женеві. В Україні 98 реформатських громад (у Закарпатті).

4. Англіканство. Ця церква з усіх протестантських церков є найближчою до католицизму. Вона виникла в Англії внаслідок використання ідей Реформації для зміц­нення королівського абсолютизму. У 1534 р. парламент­ським «Актом про верховенство» короля було проголошено главою церкви, церковні відносини з Ватиканом — розір­вано, монастирі скасовано, мощі та ікони спалено, а мона­стирські землі конфісковано (їх дістали дворяни). Парламентськими актами були запроваджені як обов'язкові всіх віруючих «Книга парафіяльного богослужіння» і сим­вол віри англіканства із 39 статей. Ті, хто не погодився з новою церквою, а це були католики і кальвіністи, були піддані жорстоким переслідуванням.

У результаті англійської буржуазної революції (се­редина XVII ст.), яка була спрямована проти королів­ського абсолютизму, феодального дворянства та англі­канської церкви, остання була замінена кальвіністськими церквами, спочатку пресвітеріанською, а потім конгрегаціоналістською. Однак у період Реставрації англіканську церкву було відновлено. Після другої буржуазної револю­ції в Англії (кінець XVIII ст.) англіканська церква за­лишилась панівною, але були дозволені й інші віроспові­дання.

З часом в англіканстві склалися три напрями: «ви­сока», «низька» і «широка» церкви. »Висока» церква, яка репрезентувала інтереси аристократії, прагнула до ком­промісу з католицизмом; «низька» підкреслювала протес­тантські моменти в англіканстві, а «широка» — намагала­ся об'єднати всі християнські течії.

Як державна і очолювана королем, який призначає єпископів, англіканська церква фактично керується дер­жавною владою, що вирішує церковні питання. Більшість єпископів є членами палати лордів. Зберігається цер­ковний суд. З 1919 р. скликаються національні церковні збори в складі трьох палат: єпископів, нижчого духовен­ства і парафіян. Однак їхні рішення підлягають затвер­дженню парламентом.

В адміністративному відношенні англіканська церква поділяється на дві церковні провінції: Кентерберійську та Йоркську на чолі з архієпископам й, а до складу провінцій входять єпархії. Примасом (від латинського — перший) англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський.

Крім Англії, англіканство існує в Шотландії, Уельсі, Ірландії, СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Кореї, Японії, Південній Африці, Західній Африці. Налі­чується близько 68 млн. прихильників англіканства.

5. Унітаризм. Унітаріями (з латинської — єдиними) або антитринітаріями (з грецької — гірот: трійці) називають прихильників християнського вчення, яке відкидає основ­ний догмат християнства — догмат «триєдності Бога». Із запереченням трійці в унітаріїв пов'язано і заперечення божественності Христа. Бога, якого визнають унітарії, вони іноді уявляють як «світовий розум» і ототожнюють з природою.

Унітаризм виник за часів первісного християнства. Упродовж середніх віків існував як раціоналістична єресь, а під час Реформації став одним з радикально-буржуазних напрямів у протестантизмі. Різновидом унітаризму того періоду було вчення Ф.Социна в Польщі (1539—1604 pp.). Унітарії-протестанти відкинули разом з догматом про «три­єдність» церковне вчення про гріхопадіння, вірили у при­роджену доброту людини, обстоювали свободу наукових досліджень та релігійну терпимість, основу моралі вбачали не в релігії, а в совісті та розумі. За ці ідеї унітарії зазнали гонінь, в яких брали участь не лише католицькі цер­ковники, а й більшість церковників-протестантів. Так, видатного природознавця М.Сервета (близько 1511 — 1553 pp.) як противника унітаризму за наказом Ж.Кель­віна було спалено. В Англії «Акт про віротерпимість» (1689 р.) тривалий час на унітаріїв не поширювався, лише в 1813 р. закон про смертну кару унітаріїв було скасовано. Нині у світі унітаріїв дуже мало: близько 100 тис. у СІНА і 25 тис. в Англії.

6. Анабаптисти. Так себе називали послідовники се­лянсько-плебейського громадсько-релігійного руху, який в період Реформації протистояв не лише феодально-като­лицькому, а й бюргерсько-протестантському табору.

В історії анабаптизму розрізняють два періоди. У 20-ті pp. XVI ст. в Саксонії та Швейцарії анабаптисти спочатку були сектантами, які вірили в близьке «друге пришестя» і пасивно мріяли про встановлення на землі тисячолітнього правління Христа, яке уявляли на зразок зрівняльно-споживацького комунізму.

У період Селянської війни в Німеччині (1524—1525 pp.) більшість анабаптистів пішла за Т. Мюнцером (1490 — 1525 pp.) — вождем німецького революційного селянства та плебейства, ідеологом народної Реформації. Вони склали революційну партію, яка намагалася лише своїми силами, не очікуючи «спасителя», встановити на землі «царство Боже». Після перемоги союзу феодалів і бюргерів анабаптисти зазнали жорстоких переслідувань. Значну їх частину було спалено. Деякі після поразки повернулися до ідеології пасивності, непротивленства.

Однак революційна проповідь ще продовжувала лунати серед анабаптистів Північно-Західної Німеччини та Гол­ландії. У 1534 p., здобувши більшість в раді м. Мюнстера, анабаптисти здійснили деякі кроки для встановлення Е місті соціальної рівності: скасували гроші і запровадила продуктообмін, конфіскували матеріальні надлишки та ін. «Мюнстерську комуну» було знищено загонами феодалів, а її керівники загинули.