Сторінка
3

Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної системи

5) біхевіористичні теорії науки XIX ст. базувалися на твердженнях, які не могли визнаватися валідними досить довго. Отримуючи нові натхненні інсайте від медицини та філософії, психологи дістали змогу розвинути ме­тодологічні пошуки щодо проблеми унікальності суб'єкта — на противагу уніфікованим поведінковим формулам біхевіорального гатунку;

6) гуманістична психологія не проходить повз дослідження особистішої та професійної відповідальності, життєвих цілей, самоактуалізації, креативності, спонтанності і тонких цінностей, що виступають у психо­логічних дослідженнях. Кожна наука, що має справу з вільними цінностями, має тривале життя. Відмовляючись від жорстко встановлених ціннісних суджень, така наука здобуває переваг»' над іншими,

7) ціль психології завжди визначалась як така, що прогнозує й контро­лює поведінку. Більше, ніж сама мова, мовні маніпуляції біхевіоральних сцієнтистів можуть мислитись у термінах допомоги людям розуміти самих себе, щоб бути вільними від небажаних зовнішніх впливів.

В 1971 р. Американська психологічна асоціація розробила нову кла­сифікацію вивчення гуманістичної психології, згідно з якою і слід розгляда­ти сьогодні змістовий уклад гуманістичної психології як своєрідної та са­мостійної гілки психологічної науки.

Любов і альтруїзм. Дослідники розрізняють істинну і пато­логічну любов. Істинна любов — це насамперед піклування про добробут іншої особи. Патологічна любов експлуатує іншу особу виходячи зі своїх жадань. Тут виступає антироджерсівське настановлення. Адже Роджерс центрує почуття на іншій особі.

Незважаючи на важливість цього предмета, було здійснено дуже мало його досліджень. Теоретики розглядають любов як натуральний динамізм, глибоко вкорінений в сили еволюції, і вказують, що оскільки людська раса вийшла на рівень психологічної зрілості, любов зможе сягати за межі неве­ликого кола відношень і друзів, охоплюючи все людство. П.Сорокін показує живильну силу самовідданої любові. Ж.Піаже, розмірковуючи про об'єктивні настановлення, говорить про рушійну силу такого механізму, як "подолання суб'єктивності", "перенесення в інше".

У цьому ж контексті неминуче постає проблема гри, що актуалізує не­обхідність розкриття глибинної сутності даного явища на відміну від уяв­лень про гру як "гаяння часу" або "обслуговування численних цілей". Біологічні, психологічні, соціальні функції гри постають у пізнанні, осяг­ненні практичної відповідальності щодо різноманітних аспектів та сфер життя людини. Ігрові моменти існують у мистецтві, літературі, релігії тощо. У грі дитина поступово пізнає особистісні моральні стандарти. В соціальному плані гра ламає бар'єри, які будуються для утримання дис­танції між людьми. Гра постає як можлива протидія одинокості, ворожості, міжособистісним напруженням тощо. Тому гра має бути серйозно вивчена психологами.

Одинокість і смерть. У цілому ряді досліджень було з'ясовано, як наші добре спрямовані зусилля мати владу, вплив можуть зростати більше, ніж страх за вмираючого пацієнта. Ми констатуємо про­грес медичної науки, проте люди продовжують помирати від тривалих хво­роб. І нечасто замислюються над тим, які стреси пережила сім'я в час загро­зи смерті близької людини.

Постають етичні проблеми смерті. Коли і як довго мають лікарі підтримувати життя у вмираючому тілі? Як має визначатися ризик при тих операціях, коли необхідний трансплантант, якого немає в наявності або за який неможливо заплатити потрібну суму, а ціна відстрочки — смерть?

Вважається, що до середини XX століття психологи докладали дуже ма­ло зусиль для вивчення проблеми смерті. В 1957 р. Кулі і Андерштейн зробили підсумок емпіричних досліджень у вигляді двох сентенцій: "Нормальні люди показують малу усвідомленість щодо смерті. Діти, старі люди і ті, хто перебуває у психопатологічних або соціальне маргінальних станах, виражають більш усвідомлений інтерес до цієї проблеми". Проте вже до 1970 р. кількість статей у "Psychological Abstract", присвячених проблемі смерті, збільшується на 250%.

Сутичка груп. Чимало людей вважають, що зустріч, сутичка груп, які були експертне спрямовані, сприяють самоінсайту і особистісному зростанню. Роджерс пов'язує такий базовий процес експериментування зі ступенем інтенсивності груп. Теорії, спрямовані на пояснення цього фено­мена, а також інших закономірностей функціонування групи, мають велике прикладне значення, а тому користуються широким попитом у соціальній практиці.

Образ людини. Різноманітні відповіді пропонуються на запитан­ня "Що є людина?" Берельсон і Штайнер порівнюють складений біхевіоральною наукою образ людського буття з іншими образами, побудованими і розвиненими західними мислителями. Олпорт стверджує, що немає такої єдиної категорії, до якої можна було б звести всі пояснювальні теорії особистості, аби створити цілісне уявлення про предмет.

Хоч питання про людську свободу є досить давнім, воно живе й сьогодні. "М'які" детерміністи, вказуючи на причини у зумовленість поведінки люди­ни, допускають певну можливість самодетермінації. Незважаючи на те, що існує відчуття свободи, вони стверджують, що кожна людська активність е примусовою з боку тих підспудних сил, над якими людина не має контро­лю. Досліджувалось також питання, яким чином несвідомі мотиви по­ведінки можуть співіснувати з ідеєю свободи. Особистісна відповідальність, розвиток "Я" і самоактуалізація розглядались як авто­номні. Як пов'язані між собою визначалися проблеми власного вибору, власної активності та можливості самодетермінації.

Особисті і цінності та обов'язки. Теорія людської мотивації, заснована на ідеї гомеостазису, не була справедливою стосовно проблеми цінностей. Бюлер запропонував додаткову групу активності, яка більш повно описує фактори свідомості, що включаються в досягнення цілей. Теорія самоактуалізації, запропонована Маслоу, ще більше підкреслює обмеженість біхевіоральних тлумачень поведінки людини, зок­рема її мотивації. Франки установив, що індивід, який переживає ентузіазм та "родзинку" в житті, є тим, хто повністю довірився передусім собі, щоб досягти значних звершень.

Чи є людський вид унікальним? Хоча теорія еволюції, здавалося б, віддає перевагу кількісним відмінностям між людиною і вищими тваринами більше, ніж якісним, це не повна істина. По­ступовий прогрес еволюції був постульований на основі врахування унікальної здатності людини до саморефлексивного мислення та викори­стання засобів символізації.