Сторінка
4

Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної системи

Концептуальна мова відрізняється від тваринної комунікації тим, що во­на оперує абстракціями так само добре, як і конкретними відношеннями. Берталанфі, аналізуючи природу символів, пропонує визначити критерії їхньої ідентифікації. Кассірер відрізняє символи від знаків, використовую­чи приклад Келлер, яка відкрила, що кожна річ має ім'я.

Відомі спроби навчити шимпанзе мови. Невдача цих спроб вказує на ве­ликі труднощі саме у досягненні справжньої концептуалізації мови на сублюдському рівні. Той факт, що шимпанзе у вільному житті не розвинули справжньої мови або якоїсь подоби людської культури, підтверджує ці вис­новки. Отже, людина має ті унікальні здатності, яких не мають нижчі тварини.

Про людське суспільство, яке є людяним. Швидке зростання індустріалізації суспільства суттєво зумовлює поступ та розвиток сучасної культури і суспільства загалом. Фромм і Мей із сумом говорять про дегуманізуючий ефект сучасної технології, яку ми маємо використову­вати таким чином, щоб вона не стала нашим повелителем. Кеністон заува­жує, що люди не є маріонетками історії навіть тоді, коли вони визнають свою безпорадність. Не можна говорити про вади якогось народу в той чи інший момент історії, проте можна стверджувати перспективу досягнення нових звершень для кожного. А отже, розмірковуючи про поступ історії, необхідно сфокусувати свій ентузіазм на сучасних соціальних проблемах.

Без самоактуалізованого народу не буває досягнень. Підбадьорюючою рисою прогресу є воля багатьох людей об'єктивно оволодіти сильними і слабкими сторонами наших соціальних інститутів. Належить поважати свою культуру, навіть коли є підстави для її критики. Не якась окрема група створює культуру, її створюють мільйони протягом тривалого часу.

Ціннісні судження в соціальних науках. Однією з ознак класичної фізики, дотепер ще занедбаної психологами, є думка, що наука має справу виключно з фактами без введення ціннісних суджень. Келман представляє протилежний погляд: наукове дослідження не є ціннісно вільним і тому не може бути приведене у повністю об'єктивну га­лузь. Отже, дослідник завжди має брати до уваги свої установки і цінності, що впливають на його судження.

Цінності передбачають певний синтез цілей та намірів. Не актуалізуючи фінальні цілі, етичні стандарти психологів дають красномовне свідчення їхнього існування і підкреслюють потреби в адекватних поняттях і зага­лом — у розумінні природи та індивідуальної сутності людини. Психологія може мати справу з цілями на проміжному рівні — без вторгнення в преро­гативу філософії і без поринання у безплідні суперечки.

Психологія, релігія і цінності. Слід пам'ятати, що пси­хологія і релігія доповнюють одна одну. Психологія дбає про розуміння природи самості та про міжособистісні зв'язки. Релігія піклується про ро­зуміння значення і цілей життя, а також про значення самих відношень, що реалізуються. Обидві дисципліни мають робити внесок у підвищення ефек­тивності життя, їхні цілі є не антагоністичними, а підтримуючими. Психо­логія стає глибшою, коли розглядає релігійні цінності у співвідношенні з реальними здібностями та вміннями людини, яка продукує або сприймає ті чи інші релігійні ідеали.

Постає питання про те, яким чином та через які механізми відбувається інтеграція окремих цінностей у цілісну філософію життя людини. Розуміння цього процесу є дуже важливим як теоретично, так і стосовно практики порадництва (консультування, психотерапевтичної взаємодії тощо).

Не кожна думка про ціннісні судження може бути правильною та нешкідливою (не говорячи про користь), навіть коли порадник упевнений у необхідності втручання в недоторканні права індивіда здійснювати власні рішення. Також не кожні судження самого порадника можуть бути індивідуально прийнятними, адже досить часто молода людина може здійснювати свідомий вибір того, чого слід уникати.

Слід підкреслити, що коли порадник говорить про загальнокультурні цінності (наприклад цінності, властиві традиції культури Західної Європи), він розглядає їх передусім як засади власного особистішого зобов'язання (перед культурою як такою, своїм пацієнтом, власним "Я" тощо).

Проблема цінностей ускладнюється, якщо постає питання про встанов­лення ролі та місця релігійних ідеалів у системі загальних ціннісних суд­жень. Ураховуючи релігійні спрямування особистості, порадник нама­гається інтегрувати окремі поведінкові патерни свого клієнта (як са­мостійної та самодостатньої особистості) в цілісну модель (філософію) життя.

Наука про людину: нові міркування. Сучасний стан розвитку психологічної науки можна кваліфікувати як наближення сутнісно нової епохи. Ця епоха має принести з собою більше, ніж зростан­ня фізичного благополуччя у бутті. Вона має відкрити нові шляхи мислен­ня і модифікації нашої системи почуттів. Ми маємо знайти самих себе з певними новими віруваннями і — над усе — здійснити ряд змін у спосо­бах, у які ми дотримуємось переконань, якими вони мали б бути.

Традицій її та наука. Розглядаючи проблему співвідношення особливого та універсального щодо науки, слід ставити питання про існування та застосування у психології універсальних понять, а також про співіснування в науці обох типів знань: універсального та одиничного (особливого).

При застосуванні наукових конструктів слід зважати на можливість по­милкового використання конкретних понять. Є сумні приклади того, як за­стосовувані в буденному житті конструкти переносилися без змін на наукове позначення та пояснення об'єктивної реальності. Наука ніколи не може бути цілковито об'єктивною: психології це стосується особливо.

Відома біхевіористична пояснювальна формула S—R (стимул — ре­акція), звичайно, є науковим конструктом, проте має відповідні межіщодо застосування для аналізу й тлумачення складних психологічних явищ та феноменів. Досить часто тому можна чути відгуки про цю формулу як реля­тивістську.

Психологія намагається розкрити та пояснити відношення універсального та одиничного з метою зрозуміти сутність індивідуального. Також психологія має бути здатною оперувати відповідним рівнем уявлень про відношення "person-to-person" з метою досягнення більшої об'єктив­ності в їх тлумаченні та побудові відповідних аналітичних і прогностичних моделей.

Феноменологія та екзистенціальна психоло­гія. На думку Северина, сьогодні досить складно заперечувати факт існування феноменологічної та екзистенціальної психології як окремих своєрідних напрямів розгортання психологічного теоретизування і приклад­ного діяння. Витоки цих психологічних напрямів — у власне філософських традиціях феноменології та екзистенціалізму.