Сторінка
5

Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної системи

Проблема тут полягає в тому, що позитивістська традиція організації та проведення психологічного дослідження вступає у протиріччя з притаман­ними феноменології та екзистенціалізму засобами тлумачення явищ, що досліджуються й аналізуються. А відтак постає питання про співвідношення у процесі психологічного пізнання таких його змістових і формальних складових, як кількісне та якісне, вимірювання й значення, аналіз та експлікація тощо. Окремо стоять питання про експериментальну методологію, про сутнісне співвідношення дослідження та експерименту­вання. Остаточно в сучасній психології ці питання не вирішені.

Проте саме феноменологічна та екзистенціальна традиція у психології дають змогу сьогодні змістовно говорити про особистіснин світ як цілісне й генералізоване психологічне утворення. Загалом завдяки застосуванню ме­тодології феноменологічної та екзистенціальної традиції філософствування психологія, яка досить довго сприймалась лише як "біхевіоральна" наука, нарешті отримує методологічні засади більш поглибленого й особистісно зорієнтованого пізнання сутності людини, її духовної природи та індивіду­альності.

Підсумок. У виробництві наукових знань роль індивідуальної суб'єктивності не може бути применшена. Хоча екзистенціальна та феноме­нологічна психологія мають стосунки за посередництва їхніх філософських антецедентів, перші більше пов'язані з проблемами психіатрії та психо­терапевтичної практики, ніж емпіричних досліджень. Екзистенціальна пси­хологія виступила проти вимоги розглядати індивідуальність клієнта, на­чебто він є абстрактною системою потягів або сукупністю інтелектуалізованих компонентів. Слід підкреслити, що "особистісне експе­риментування" як технологія психологічної взаємодії зорієнтоване на ство­рення умов для самоактуалізації особистості. Загалом психолог, що працює у феноменологічній чи екзистенціальній традиції, покликаний розвішати справжню гуманістичну науку про людину.

Оскільки система конструктів не в змозі охопити повну реальність фено­менів, прогрес у науці вимагає постійного перегляду її теорії або субсти­туції, що ніколи не є можливим при застосуванні єдиних постулатів. Оппенгеймер застерігає психологів не покладати свої концепції на поняття науки, які вже застаріли. Кун у своєму історичному аналізі виявляє, що певні арбітражні елементи ніби вбудовані в модель науки, пристосовану до певного часу. Тому традиційні припущення і вірування надійно захищають­ся у щоденній практиці науки. Нові ідеї, які руйнують парадигму, автори­тетно пригнічуються так довго, як це можливо. Тільки коли надія на гар­монізацію теорії з реальністю втрачається, трапляється ідеологічна рево­люція. Настає час революції такого типу й для психологічної науки. Коч, Сегал, а також Лакмеп на прикладі американської психології твердять, про градуальний занепад впливу біхевіоризму, який більше не має домінантних сил. Роджерс також вдається до ілюстрацій того, як змінюються думки в біхевіоральних науках, які раніше мали сильний вплив на психологію. Прийшов час, підсумовує Северин, коли слід конституювати інший, більш правильний (як видається сьогодні), гуманістично зорієнтований підхід у вивченні природи людини.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.