Сторінка
1

Структура й типи людської особистості. Г. Айзенк, Р. Кеттел

Ганс Айзенк — британський психолог німецького походження. Він роз­винув та експериментально перевірив описову теорію головних вимірів особистості, теорії причинності для цих вимірів, продемонстрував важ­ливість генетичних факторів у розвитку особистості. Айзенк створив широку шкалу генетичного вивчення емоційності, процесів зумовлення у пацюків; розробив модель IQ (коефіцієнт інтелекту), яка залежить від швидкості, помилок і аспектів тривалості розумових дій індивіда; запропонував і пе­ревірив двофакторну модель структури соціальних здатностей. Учений сприяв розвиткові клінічної психології в Англії: відіграв значну роль у ви­никненні та становленні біхевіоральної терапії; заснував і видавав "Журнал біхевіоральних досліджень і терапії".

Визначаючи структуру людської особистості, Айзенк насамперед ви­користовує протилежності екстраверсії та інтроверсії. У підборі рис цих особистісних спрямувань він іде торованим шляхом (Лазурський, Юнг, Кречмер та ін.).

Екстраверти виявляють себе в таких рисах, як афектованість (прагнення виразити емоції зовнішнім чином), бадьорість, веселість, вдо­волення, гумор, соціабельність, співчуття, нерозвиненість са­мосвідомості, висока рухова активність, низька наполегливість, поріг стримувань, повільне вловлювання. Послідовники Айзенка ще додали такі риск екстраверсії, як самоствердження та відсутність приниженості.

Якості інтроверта визначаються як діаметрально протилежні. У дослідженнях наполегливості не було знайдено кореляцій стосовно екстра­версії або інтроверсії.

Айзенк також висловив думку, що екстраверт виявляє типову жорсткість на противагу м'якості інтроверта. Ті, що мають жорстке наста­новлення щодо інших, схильні застосовувати примус, здійснювати тілесні покарання, стерилізацію, умертвляти у випадках невиліковної хвороби то­що. Інтроверти ж виступають за скасування подвійного стандарту моралі, смертної кари, проголошують пацифізм і т. д. Схильність до жорсткості або м'якості, на думку Айзенка, не залежить від віку або виховання. Правда, він припускає певні кореляції зі статтю, зазначаючи, що жінки м'якіші, ніж чоловіки. У сфері політики, суспільного життя виступають відповідно такі протилежності, як авторитарність та демократія. Утім зіставлення ради­калізму та консерватизму не підпадає під вихідну протилежність екстра­версії та інтроверсії.

Намагаючись знайти природничу основу для типології особистості. Айзенк указує на спадкові риси. Так, баланс збудження і гальмування має генетичні корені і визначає характер активності кори мозкових півкуль. Ек­страверт швидко створює коркове гальмування, проте звільняється від нього повільно. Інтровертові властиві протилежні здатності. Оскільки “мозкова кора контролює свідомість", екстраверти гальмують свідому думку і порівняно з інтровертами діють менш усвідомлено стосовно своїх міркувань. Айзенк тому зазначав, що екстраверти більш спонтанні у своїй поведінці, а інтроверти — більш стримані. Схематично це зображується так:

Інтроверти: коркове збудження поведінкове гальмування

Екстраверти: коркове гальмування поведінкова спонтанність

Уже на початку викладу Айзенком типології особистості стає зро­зумілим його серйозний методологічний прорахунок: на одну площину міркування зводяться феномени біологічні, фізіологічні, логічні, психо­логічні, соціальні, ідеологічні і т. ін. Головна психологічна проблема поля­гає в тому, що будь-яка особа не може бути визначена як інтроверт або екс­траверт. Це є лише моментами вчинкової активності людини. Оцінковий аналіз цього буде дано далі.

Айзенк використовує провідні досягнення біхевіорального напряму, включаючи павдовське вчення і новітні на той час відкриття у фізіології, пов'язані з властивостями ретикулярної формації. Тому він одразу визначає, що центром, який керує процесами гальмування і збудження кори, є саме ретикулярна формація. Експеримент, в якому досліджувались відношення "збудження — гальмування", охоплював 90 піддослідних з теми “екстраверсія — інтроверсія". Було відібрано по 10% найбільш інтровертованих і екстравертованих. Вони мали виконати дію, що вимагала певної витримки: стукати металевою паличкою по металевій плитці. Через хвилину з початку експерименту число піддослідних, які добровільно зали­шилися, було таким: з інтровертів — один, з екстравертів — 18.

Гальмування, яке виявилось у такого роду дослідах, Айзенк назвав ре­активним гальмуванням, запозичивши цей термін з теорії навчання К.Галла. Такий вид гальмування не має зумовленої природи і не пов'язується зі специфічним стимулом. Якщо індивід був стимульований тривалий час. кортикальне (реактивне) збудження зростало. Тому екстра­верти сприймали обриси стимулу менш гостро, ніж інтроверти. Це приво­дить до певних висновків, зокрема до встановлення факту, що екстраверти переживають “стимульний голод" більш гостро, ніж інтроверти. Екстравер­ти перебувають у постійному очікуванні їжі, пиття, копуляції, більше палять і ризикують. Психопати, одинокі матері та ув'язнені рекрутуються, як пра­вило, із екстравертів.