Сторінка
9

Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини. Е. Гуссерль (1859—1938)

Виникає новий тип людини, професія якої — творити філософське життя, філософію як форму культури. На жаль, Гуссерль не говорить про перехід від дофілософського знання до філософського. Виникає нове співробітництво між філософами (школи), включаючи продуковану ними критику. Навіть увагу нефілософів привертає незвичність такої діяльності.

Філософія стала новою формою культури. А чи стане психологія такою формою? Гуссерль констатує внутрішній розкол національних спільнот на освічених і неосвічених.

Через вимогу підкорити весь досвід ідеальним нормам, тобто нормам безумовної істини, відбувається всеохоплююча зміна в усій практиці людсь­кого існування і культурного життя в цілому. Практика має керуватись об'єктивною істиною. Ніщо не може братися на віру. Ідеальна істина пере­творюється на абсолютну цінність.

Якщо загальна ідея істини в самій собі постає універсальною нормою для всіх відносних істин, важливих для людського життя, то це зачіпає всі традиційні норми — права, краси, доцільності, особистісні цінності і т.д. Тоді виникає конфлікт між прихильниками традиції та філософами, що пе­реходить у сферу політичної боротьби. Філософів переслідують, оголошу­ють поза законом.

Гуссерль прагне описати історичну мотивацію, яка дає змогу зрозуміти, яким чином кілька грецьких диваків викликали трансформацію людського існування і всього культурного життя людства — спочатку у своїй власній країні, а потім і в сусідніх. Так створювалося духовне обличчя Європи.

Новий дух норм і вільної критики, що постав із філософії та причетних до неї наук, оволодіває людством. Постають нові ідеали для окремих людей і цілих народів. У такому всезагальному співтоваристві філософія зберігає провідну функцію — вільного та універсального осмислення з породженням всезагального ідеалу, універсуму всіх норм. Філософія має постійно здійснювати — через європейську людину — свою роль архонта стосовно всього людства.

Корені європейської кризи слід шукати в раціоналізмі, який втратив істинний шлях. Універсальна філософія з окремими науками складає лише частину європейської культури, але вона є тим функціонуючим мозком, від нормальної роботи якого залежить здоров'я європейської духовності. Люд­ство вищої людяності потребує істинної філософії. Правда, слід розрізняти філософію як історичний факт та філософію як ідею безконечної задачі. Відтак розбіжність між домаганнями філософських систем, їхня взаємна несумісність.

Постійна рефлексивність робить філософію універсальним знанням. Гуссерль протиставляє її об'єктивізму з його типами натуралізації духу. Протягом віків багатьом дуже кортіло перенести натуралістичний спосіб мислення на духовність. Навіть сучасні вчені беруться за математизацію пізнання природи, а далі переносять це на пізнання духу.

Гуссерль підкреслює наївність об'єктивістської науки, з й уявленням про об'єктивний світ, універсум. А між тим жодна об'єктивна наука не мо­же віддати належне суб'єктивності, яка й породжує власне науку. Вчені природничого ухилу вважають, що чисто суб'єктивне слід усунути з науко­вого розгляду, навіть при дослідженні психічного.

Природодослідник, проте, не розуміє, що постійна основа його міркувань, суб'єктивного мислення — це навколишній життєвий світ (Lebensumwelt). Він завжди передбачається як поле діяльності, в якому ма­ють смисл його пошуки, методологія розумової роботи. Фізик бере простір і час як предмет дослідження, але не цікавиться ними як такими, в яких протікає наше дійсне життя.

Математичне природознавство має значні досягнення, проте раціональність його методів досить відносна. Довкілля як чисто суб'єктивна реальність ігнорується наукою. Разом з цим і діючий суб'єкт також забу­вається. З цієї позиції, дотепно зауважує Гуссерль, раціональність точних наук перебуває в одному ряді з раціональністю єгипетських пірамід.

З часів Канта існує психологія, яка, претендуючи на наукову точність, прагне стати всезагальною фундаментальною наукою про дух. Проте психо­логи, вивчаючи свій предмет, не наближаються до вивчення самих себе як дослідників власного життєвого світу. "Будучи об'єктивною, психологія просто не здатна тематизувати психіку в її власній сутності, тобто досліджувати діяльне і страждальне "Я", — стверджує Гуссерль. Психо­логія, що цікавиться тілесними функціями, може опредметнити цю діяльність та індуктивно опрацювати її, але цілі, цінності, норми вона осяг­ти не може. Об'єктивізм не можна вивести із фактів, адже вони заздалегідь мисляться як істини, а не як ілюзія. Так і спалахують суперечки довкола психологізму. Проте відмова від психологічного обґрунтування норм є безплідною.

Гуссерль дедалі більше підкреслює потребу в реформі всієї сучасної психології в цілому. Проте ще не збагнули, що психологія через свій об'єктивізм не здатна добратися до самої суті духу. Виділяючи психіку як певний об'єкт і психофізичне перетлумачуючи “буття-у-спільності” (in gemeinschalt — Sein), психологія приходить до абсурду. Визнати певні до­сягнення психології у відкритті навіть практично цінних законів не означає заперечити, що сучасна психологія є не більше як статистика моральних учинків, а отже, спрямовується в бік науки про мораль.

Розбрат між науками природничими і науками про дух стає нестерпним. У цьому сенсі намагання Віндельбанда і Ріккерта не дали бажаних резуль­татів, адже ці вчені перебувають у полоні об'єктивізму. Слід насамперед подолати наївність натуралістичної установки. Гуссерль наполягав на цьому саме в той час, коли натуралізм у психології досяг апогею, але вже почав показувати свою обмеженість.

У зв'язку з цим Гуссерль переконано стверджує, що ніколи не було і не буде об'єктивної науки про дух, об'єктивної психології — об'єктивної в то­му розумінні, що вона розглядає тільки просторово-часові форми, прирікаючи тим самим психіку, особистісне спілкування на небуття. "Дух і тільки дух є буття в собі і для себе; тільки він автономний і доступний істинно раціональному, істинно і принципово науковому вивченню в своїй автономності, причому тільки в ній". Гуссерль додає при цьому, що авто­номія природи є лише уявною.

Суть природничих наук — це продукт духу, що досліджує природу. Нау­ка про дух має передувати науці про природу. Ось чому боротьбу наук про дух за рівні права з науками про природу Гуссерль вважає зайвою. Психо­логія не має підстав бути жертвою об'єктивізму. "Тільки якщо дух повер­неться від наївного озовнішнення до самого себе, перебуваючи при собі і тільки при собі, він зможе стати самодостатнім".