Сторінка
10

Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини. Е. Гуссерль (1859—1938)

Психологія, що втрачає самосвідомість як свій головний предмет, стає примарною дисципліною. Прогресивний крок здійснив Брентано, коли перетворив психологію в науку про життєвий інтенціональний досвід. Гус­серль зауважує при цьому, що Брентано все ж таки не подолав об'єктивізму і психологічного натуралізму.

Лише трансцендентальна феноменологія долає натуралістичний об'єктивізм. Філософ (і психолог) має виходити із власного ''Я" як джерела і виконавця всіх своїх оцінок і суджень. Лише за таких умов може постати абсолютно автономна наука про дух у формі послідовного розуміння свого світу як продукту духу. Дух — не частина природи, він не паралельний їй. Сила природи має бути зрозумілою як така, що перебуває у сфері духу. "Я" не слід розглядати як ізольовану річ поряд з іншими речами. Зовнішня співвіднесеність особистісних "Я" має поступитися місцем осмисленню їхнього внутрішнього існування одне в одному і одне для іншого.

В інтенціональній феноменології дух стає полем систематичного науко­вого досвіду. Критикуючи натуралізм у психології, Гуссерль зазначає, що така психологія не зможе розуміти духовну творчість (Leisten) — цю ос­новну і справжню проблему духовного життя.

"Криза європейського буття", що стала предметом дослідження Гуссер­ля, має бути тлумачена в дусі філософії. Це не крах раціоналізму взагалі, а лише такого, який повернувся в бік зовнішнього, в бік натуралізму та об'єктивізму. Європа має відкинути варварську ненависть до духу, відродити завдяки філософії героїзм розуму, який долає натуралізм. Лише за цієї умови "із попелу великої втомленості постане фенікс нового внутрішнього життя і духовності — запорука величного і далекого людсько­го майбутнього. Адже тільки дух є безсмертним".

Це був заключний гуссерліанський акорд критики "об'єктивних" засад психології та висунення ідеї інтенціональної феноменології. Цей акорд був вчасним, адже об'єктивізм у психології (під знаком науковості) вже ви­був безмірного поширення і завів психологію у глухий кут.

У XX столітті психологія ще мала ґрунтовно перехворіти на об'єктивізм і природничо-наукове тлумачення психіки. Ті методологічні засади, які про­понував Гуссерль, манівцями, але впевнено почали входити у психологічне мислення лише в середині століття. Принцип рефлексії знайшов тут своє пряме втілення.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.