Сторінка
4

Світовий політичний процес

Просування до демократії, як і створення соціально ринкової економіки, — це тривалий історичний процес, ціла епоха зі своїми періодами й етапами в межах національних держав, континентів і світового співтовариства. Історія ринку та політичної демократії налічує кілька тисячоліть, а проте неможливо говорити про завершення пошуку народами їх оптимальної моделі. Безу­мовно також, що в останні десятиліття ХХ ст. людство вступило на цей шлях, досягнувши помітних результатів у розвитку глобального демократичного процесу, про що свідчать численні факти. На наших очах розгорнулися демократичні перетворення у межах колишнього СРСР, у країнах Східної Європи, у Латинській Америці, де були повалені антидемократичні режими, на величезних обширах Азії та Африки. Відчувається політичне пробудження народних мас, котрі розгорнули активну боротьбу про­ти політичних диктатур, військових хунт, централізованих моноструктур влади, різних форм панування корумпованої бюрократії та олігархії.

Саме тому світовий політичний процес набуває нових рис. У кількісному і якісному відношеннях це виявилося не тільки в тому, що до політики залучено мільйони людей. Суттєво розширилося само історичне поле демократії. Його «заселено» зараз десятками держав, що жили раніше в іншому просторі — у зонах колоніалізму і неоколоніалізму, фашизму й расизму, військового деспотизму. В Україні, інших країнах СНД відбувається складний, що не має аналогів у історії, перехід від «державного соціалізму» до нових форм економічного, соціального та політичного життя, до демократичного й гуманного суспільства.

Сучасному політичному процесу, чинним у різних країнах соціально-політичним структурам притаманні й інші характерні риси та особливості:

1. Тісне переплетення революційних і еволюційних (реформаторських) чинників, через які реалізується історична необхідність.

2. Поєднання в діяльності суб’єктів політичного процесу свідомих, упорядкованих, запрограмованих виступів зі стихійними, спонтанними, непередбачуваними акціями. Це робить політичний процес особливо складним та інваріантним.

3. Різна спрямованість функціонування соціально-політичних структур. Поряд з прогресивною діяльністю численних політичних інституцій зберігаються і такі, котрі обстоюють регресивні, консервативні та реставраційні моменти в політиці. Унаслідок цього політичний процес набирає нерідко альтернативного характеру.

4. Зростання відносної самостійності політичного процесу за збереження загальної його детермінації соціально-економічними факторами. Виявляється зростаюча незалежність і самоцінність політики, політичних партій і рухів, їх власна субстанціональність. Політичний процес і його суб’єкти зберігають у своєму розвитку різний ступінь об’єктивізації базисних відносин і структур, що їх породили, який залежить від низки причин та умов, у тому числі від рівня розвитку демократії, політичної культури населення, соціально-класової структури національних спільнот, демократичних традицій тощо.

5. Видозміна структури, механізмів, форм, засобів і методів здійснення політики через ускладнення й демократизацію суспільного розвитку. Зараз у політичному процесі беруть участь різноманітні впливові сили й рухи: партії, професійні спілки, молодіжні, жіночі, конфесіональні організації, армія, групи підтримки й тиску тощо.

6. Створення певних передумов для подолання подвійного відчуження: особистості від держави (державної влади) і держави від громадянського суспільства під впливом участі широких мас у політичних рухах. Реалізації цих об’єктивних передумов перешкоджають дії деструктивних, у тому числі екстремістських, сил, охлократія (влада натовпу).

7. Суперечливі тенденції й чинники: спадкоємність і новизна, незворотність і незавершеність, поступовість і неповторність, спря­мованість і непередбаченість, стабільність і мінливість. Через це визначити на конкретних історичних етапах вектор розвитку політичного процесу буває дуже складно.

8. На будь-якому рівні політичний процес — це втілення внутрішніх і зовнішніх умов, сторін і чинників, що взаємодіють один з одним. У результаті взаємодії зовнішніх причин і обставин модифікується розвиток внутрішніх основ демократизації: інституціональних, нормативних, міжособистісних, а також усього політичного процесу. Так, на політичному розвитку держав позна­чається загальна міжнародна обстановка і становище в регіонах, успіхи (або слабкість) антивоєнного та інших демократичних рухів тощо. Політичні процеси, що зараз відбуваються в Україні, певною мірою відбивають ситуацію, яка склалася в країнах СНД та за їх межами.

9. Уся сукупність політичних поцесів як в окремо взятих країнах, так і у світовому співтоваристві кінець-кінцем замикається на проблемі влади. Політичний процес і владу об’єднує те, що вони є певними суспільними феноменами; різниця між ними випливає з різних масштабів цих феноменів і особливостей їхнього реального функціонування. У межах світового співтовариства своєрідним епіцентром політичного процесу є система міжнародних відносин, яку репрезентує Організація Об’єдна­них Націй (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, спеціалізовані установи).

Відходить у минуле розкол світу на дві антагоністичні економічні й політичні системи, два ворожі політичні табори з їхніми замкненими державними структурами, два самостійні ринки, два відособлені типи націй, культури та ідеології. Двополюсний світ, який очолювали дві «наддержави» — США і СРСР, — поступається місцем новій системі політичних та інших взаємовідносин, яка в перспективі буде багатополюсною і спиратиметься на регіональні центри політичної, промислової, фінансової та технологічної могутності.

2. Глобальні проблеми розвитку людства та сучасне політичне мислення

У другій половині ХХ століття людство натрапило на проблеми, від вирішення яких залежить дальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Ці проблеми отримали назву глобальних (від лат. globus — земна куля) [9]. Визначальною особливістю цих проблем є їх комплексність, системність та загальний характер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенден­ціями до посилення взаємозв’язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур.

Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи. Це проблеми:

¨ соціально-політичного характеру: запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насильства на засаді утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;

¨ соціально-економічного характеру: подолання економічної відсталості й пов’язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук способів розв’язання енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;