Сторінка
5

Світовий політичний процес

¨ соціально-екологічні, що зумовлені дальшим погіршанням природного середовища проживання людей. З особливою гостротою постає необхідність здійснення заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої й неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;

¨ стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу: дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчу­ження людини від природи, суспільства, держави, інших людей у результаті власної життєдіяльності [10].

Головне, проте, не в переліку цих проблем, а в осмисленні причин їх виникнення та визначенні ефективних шляхів і способів розв’язання.

Розмірковуючи над причинами глобальних проблем, учені вказують, передовсім, на всесвітню спільність людей, що особливо виявилася у ХХ столітті. Її забезпечують глибинні економічні зв’язки, сталі політичні, культурні контакти, новітні засоби масової комунікації. За умов, коли планета Земля стає єдиним домом люд­ства, багато суперечностей, конфліктів, проблем виходять за локальні рамки й набирають глобального, загальносвітового характеру.

Але річ не тільки в цьому. Нині активно-перетворюючу діяльність самої людини за могутністю й наслідками — як творчими, так і руйнівними — можна порівняти з дією найбільш грізних сил природи. Вихід з цього становища полягає в радикальній зміні характеру виробничої діяльності людини, її способу життя та свідомості. Науково-технічний прогрес — це не тільки «переобтяження» для природи. Найбільш прогресивні технології створюють можливість для впровадження екологічно чистого вироб­ництва, запобігаючи його негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації, надати їй природоохоронного характеру.

Сучасна наука розглядає людину, людство й навколишнє середовище як єдину систему. Видатний учений В. І. Вернадський писав, що людина вимушена буде свідомо взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери. Середовище проживання людей, що ним управляє науковий розум, В. І. Вернадський називав ноосферою. Перехід біосфери в ноосферу — якісно новий етап у еволюції суспільства, необхідна умова розвитку цивілізації [11].

Цілком очевидно, що не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибокої кризи цивілізації, не забезпечить своє виживання й дальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши величезну загрозу людству, народи з допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжна­родних організацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв’язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.

Ці принципи мають універсальний характер. Демократизація міжнародних відносин, на противагу тоталітарним і авторитарно-бюрократичним стереотипам у політиці, перетворюється у нездоланний рух сучасності, набирає геополітичної форми розвитку людства на шляху до його соціального й політичного визволення.

Зараз практично жоден народ, жодна держава не можуть нормально розвиватися за умов автаркії, ізоляції. Унаслідок об’єк­тивного розвитку сучасної цивілізації, світової економіки, техніки і технології, інформації і культури всі країни незалежно від свого місця у світовому співтоваристві залучено до глобальної й регіональної системи взаємозв’язків і взаємовідносин. А це означає, що нині становище в кожній країні визначається багато в чому тим, наскільки демократична вся система міжнародних відносин, наскільки вона забезпечує будь-якому народу справжню незалежність, суверенність, свободу соціального й політичного вибору, невтручання ззовні, недоторканність території, дотриман­ня існуючих договорів та зобов’язань, поважання прав держави як члена ООН, інших міжнародних і регіональних організацій.

Цілком очевидно, що за умов зростаючої взаємозалежності забезпечити на практиці такі гарантії кожній державі і народу може лише по-справжньому демократична система міжнародних відносин. Цілком вона ще не склалася, у відносинах великих держав і малих країн ще не подолано рецидиви імперських підходів, погрози силою, блокадою, торговельно-економічними санкціями — аж до воєнної інтервенції включно. Усе це підтверджує, що демократизація міжнародних відносин не може бути локальною, вибірковою; вона має бути інтернаціональним, всезагальним процесом.

Звичайно, неможливо абсолютизувати світові політичні реалії безвідносно до того, чим є насправді суб’єкти міжнародного права; неможливо досягти цілковитого демократичного розвитку світового політичного процесу, коли у світі зберігаються недемократичні режими. Треба наголосити також, що міжнародні відносини попри всю їхню важливість мають вторинний (щодо національно-державних відносин і структур) характер.

Демократизація міжнародних відносин, світового політичного процесу потребує як необхідної передумови — демілітаризації. Роззброєння — центральний пункт демілітаризації [12]. Але цим демілітаризація не обмежується. Вона охоплює глобальну сферу міжнародних відносин: ліквідацію військово-політичних блоків; конверсію науки, а також невійськової промисловості, що виконує військові замовлення; звільнення державних політичних і управлінських структур, суспільних інститутів, способу життя мільйонів людей, їхньої свідомості від надмірного впливу військового елементу.

Демілітаризація, сприяючи формуванню світової економіки, інфраструктур, що забезпечують перехід від епохи конфронтації до співробітництва народів і держав, одночасно створює умови для гуманізації міжнародних відносин. Саме в мирний час, скинувши з себе тягар гонки озброєнь (військові витрати держав у наш час сягнули майже 1 трлн дол. на рік) і реально гарантуючи міцну загальну безпеку, людство здатне висунути на передній план світової політики Людину з її цілями, інтересами і потребами.

Гуманізація міжнародних та міждержавних відносин означає, що політика проводиться заради людей; що інтереси людини, її права і свободи вищі за інтереси і права держави; що не люди живуть і працюють задля держави, а, навпаки, держава має існувати для людей, бути їхньою зброєю, засобом, а не самоціллю і самоцінністю [13]. Носієм вищого суверенітету є народ; головний критерій діяльності будь-яких державних і суспільних інститутів — служіння людям; найвища мета соціального розвитку — вільна, невідчужена особистість, дійова система вільних суспільних відносин. Гуманізм громадян, суспільства та всесвітніх міжнародних відносин із вікової мрії людства може перетворитися в реальність тільки протягом тривалого історичного процесу.