Сторінка
2

Світовий політичний процес

Які ж основні тенденції становлення й розвитку світового співтовариства можна назвати ?

У кінці ХХ століття стала очевидною тенденція до формування всесвітнього господарства [4]. У світовій економіці — це розвиток і вдосконалення ринкових відносин. Провідним критерієм і своєрідним «спільним знаменником» економічної зрілості стає ступінь поширення «п’яти ринків» (товарів, капіталів, робочої сили, послуг та інформації), глибина суспільного поділу праці, диверсифікація виробництва і ступінь залучення національних економік у світове господарство.

Формування всесвітнього господарства відбиває дію закону інтернаціоналізації суспільного життя. Така інтернаціоналізація характеризується виходом держав за національно-державні кордони. Ефективний розвиток сучасної промисловості потребує міжнародного поділу праці. Так, наприклад, автобус «Ікарус» виготовляється в Угорщині, але багато комплектуючих деталей поставляється з інших країн. Ринок збуту «Ікарусів» також є в багатьох державах світу. Це типовий приклад інтернаціоналізації однієї зі сторін господарського життя. Відповідно інтернаціоналізуються й інші суспільні процеси — соціальні, політичні, духовні. Оскільки інтернаціоналізація нескінченно повторюється в багатьох явищах і процесах, вона стала законом життя світового співтовариства.

Всесвітнє господарство є цілісною, планетарною економічною системою зі своїми власними законами (наприклад, закон нерівномірності розвитку). Цілісність планетарного господарства існує незалежно від того, з яких частин воно складається. У всесвітньому господарстві діють уже не класові, а надкласові й над­національні, єдині виробничі відносини, котрі охоплюють виробництво, розподіл, обмін, споживання. Відмова СНД та країн Східної Європи від «державного соціалізму», перехід їхніх національних економік на рейки ринкового господарства — це ще один доказ загальнолюдського характеру товарно-грошових відносин [5].

Розпад старої моделі світового соціалістичного господарства прискорить формування й розвиток планетарної економіки. Знімається проблема «непоєднуваності» соціалістичної і капіталістичної економік, що базувалися відповідно на механізмах адміністративно-командного та ринкового господарювання. У цій ситуа­ції на передній план висувається перебудова зовнішньоекономічних відносин. Ми повинні ввійти в міжнародні фінансові ринки, у глобальну інформаційну систему, активно використовувати інновації. Для цього необхідно створювати спільні підприємства, вільні економічні зони, частково впроваджувати на внутрішньому ринку конвертовану валюту тощо. Такі заходи мають узгоджуватися зі змінами відносин власності, відмовою від директивного планування, свободою підприємництва, цільовою переорієнтацією економіки на вимоги споживача. Господарська трансформація на основі передового світового досвіду уможливить нашу інтеграцію в планетарну економіку.

Розвиток всесвітнього господарства відбувається через інтенсифікацію регіональних зв’язків. Із середини 50-х років будується «єдина Європа». Сьогодні Західна Європа стала спільним економічним простором з єдиною валютою, без кордонів і митниць, з наднаціональними політичними установами. Подібні, але менш просунуті процеси економічної інтеграції відбуваються в інших частинах світу — Латинській Америці, Арабському Сході, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

У середині 80-х років з’явилася концепція «загальноєвропейського дому» як розвиток французької формули «Європа від Атлантики до Уралу» [6]. Суть цих доктрин полягає в тому, що всі держави континенту взаємозалежні, пов’язані тісними зв’язками в економічній і науково-технічній сферах. Європейські народи об’єднує й історико-культурна цілісність. В останні роки ще однією сферою, яка тісно пов’язала європейські держави, стала загальна екологічна безпека. «Загальноєвропейський дім» не означає самоізоляції, автаркії континенту. Усі держави світового спів­товариства повинні зміцнювати співробітництво. Додатковим внеском у розвиток цілісності, взаємозалежності світу виступає «євразійська» ідея про поглиблення співробітництва Європи та Азїї, що її було сформульовано в 1991 році. На базі регіональної інтеграції, формування планетарної економіки діють глобальні тенденції соціального, політичного й духовного розвитку.

Прогрес всесвітнього господарства став наслідком новітнього етапу НТР — «комп’ютерної (інформаційної) революції». На початку 80-х років у передових країнах відбулося масове впровадження електронно-обчислювальної техніки (ЕОТ) у промисловість, управління, побут — розгорнулась і триває справжня «комп’ю­терна революція», а відтак і глибокі зміни в соціально-класових зв’язках суспільства.

Оволодіння комп’ютерною технікою потребує якісно іншої кваліфікації робітника. Уже на початку 80-х років середня тривалість підготовки робочої сили на заході становила майже 14 років. Вища і середня спеціальна освіта стала базовою для багатьох професій. У США її мають 50% торгових і 40% конторських службовців, 24% кваліфікованих робітників, 33% робітників сфери послуг.

Підвищення рівня освіти та кваліфікації впливає на співвідношення розумової й фізичної праці. Розмиваються класові кордони, формуються перехідні міжкласові групи, зростає внутрішньокласова стратифікація. Практично неможливо визначити, чи належать трудящі із середньою спеціальною освітою, що працюють на ЕОМ, до робітничого класу чи до технічної інтелігенції.

Ускладнення соціальних зв’язків зумовлене й появою нових форм власності — групової, колективної, акціонерної, розвитком дрібного й сімейного підприємництва, домашньою та надомною працею, життєвим циклом найманої праці (становищем людей похилого віку та молоді). З середини 80-х років зростає тенденція до формування «економіки участі». Таку назву отримали за умов «комп’ютерної революції» нові системи участі найманих працівників у підприємницькій діяльності — у прибутках, власності й управлінні. Робітники й службовці отримують преміальні виплати з прибутків компаній згідно з динамікою прибутків. Трудящі є власниками акцій (у США серед персоналу підприємств розподіляється від 10 до 40% капіталу). Організація праці будується так, щоб робітники брали участь в управлінні на різних рівнях — дільницях, цехах, підприємствах і фірмах.