Сторінка
1

Мистецтво Росії ХІV – ХVІІ ст.

Мистецтво Росії бере свій початок від мистецтва Київської Русі. В ХП та на початку ХІІІ ст. російське мистецтво стає самостійним і виділяються окремі князівства: Ростово-Суздальське, Новгородське та інше.

Татаро-монгольські набіги та майже двохсот річна іноземне Іго дотримали розвиток мистецтва майже по всій території Росії, крім Новгорода та Пскова, які не платили дань Золотій Орді.

І тільки й ХV ст. скинувши татаро-монгольське Іго князівства об'єдналися навколо Москви і наступає новий підйом.

ХV ст. можна рахувати золотим століттям російського мистецтва, а твори московської школи – його класикою.

Російське мистецтво розвивалось в загальному руслі середньовічної культури. Так як і в Європі залишалось переважно церковним, культовим і дотримувалось встановленої неонографії. Художні принципи не мали великої різниці між професійним та народним мистецтвом. Воно також було оправою ремісників.

Фактично російське мистецтво на було ні галуззю візантійського, ні аналогом західного, у нього був свій характер, який можна назвати мистецтвом й епічно-билинного складу.

Візантійські художні традиції, які поширились в Російському мистецтві швидко трансформувались в атмосфері демократичності, простоти, навіть просто народність. Найбільш це відбувається а архітектурі. Основни­ми спорудами були церкви, дзвіниці, які будувались у великій кількості. Стародавні зодчі вміли безпомилково вибирати місця для храмів-по берега річкових шляхів, на висотах, щоб було добре видно. Церкви не були, дуже високими, не були гострокінцевими як готич. Для них характерна компактна пластичність, скругленість форм.

В ХІІ ст. виробився характерний російський тип хрестово-купольного білокам'яного храму.

В ХІІ ст. художня першість належала Володимиро-Суздальському кня­зівству. Тут була створена неповторна архітектура. Дослідники довгий час не могли дійти спільного висновку, де тільки не шукали прототипи і у Візантії, в романськ. м-ві на Сході. Деякі спільні риси знаходимо, але в більшості це самостійна і неповторна архітектура.

- церква Покрова на Нерлі (1165р.)

- Дмитрівський Собор у Володимирі (1197р.)

Мистецтво Новгорода та Пскова було простим, цілісним. Споконвічні народні печатки тут були найміцнішими. Після спорудження величної Новгородської Софії, Юр’єва та Антонієвого монастирів фактично не споруджувати великих храмів.

В середині храми розписувались. Мозаїка, яка процвітала в Києві, ненабула розвитку в Росії, частіше використовувалась фреска, а згодом найпоширенішою формою живопису стала ікона. Найбільш відомими пам'ятками є:

- цикл розписів новгородського храму Спаса на нередиці. Церква була розгромлена у війну, зараз реставрована і збереглась невелика кількість фресок. Вони являють цілу галерею "внуків Даждьбога" в образах християн­ських святих.

В ХІV ст. у Новгороді працював Феофан Грек, художник, який приїхав із Візантії в Росію, де його мистецтво пустило глибоке коріння і принесло результат. Для його робіт характерна динамічність: білі штрихи оживляють темно-теракотові вузькі обличчя - ТРОЙЦЯ. Фреска в церкві Спаса Преображення.

Пізніше Феофан Грек працював в Москві і напевне був одним із вчителів Андрія Врубльова.

Найбільш широко та яскраво ніж в розписах стін, розкривається російське мистецтво і в іконописі.

ІКОНА - це також класична форма середньовічного мистецтва, як для Стародавньої Греції - статуя, для Єгипту - рельєф, для Візантії - мозаїка.

Згодом Ікони розвиваються в особливий жанр середньовікової картини: це не тільки фігури та обличчя святих, а і сюжетні зображення подій євангельської історії,

Приблизно а ХІV ст. ікони об'єднують. А в загальну композицій - перегородку, яка відокремлює вівтар. ІКОНОПОСТАС – російський винахід, який не знала Візантія, ікони в іконостасі розміщувались в декілька горизонталь­них ярусів, в центрі - де ісусний чин - фігура Христа на троні, по сторонам від нього ікони із фігурами Марії та святих.

ІКОНА - (від гр. еікоп - зображення, образ)- християнській релігії твір живопису, який е предметом культу, головним чином в країнах, де утвер­дилась східна вітка християнства – православна (Візантія, Київська Русь, Болгарія і т.д.).

Ікону ще називають образом, так як зображення, яке створює на ній художник, являється згідно з вченням церкви, не відтворенням, а тільки символічним відображенням, а звідси умовним образом християнського свя­того або якої-небудь сцени із Святого Письма.

Мистецтво написання ікон називають іконописанням. Сюжет і композиція ікони були підчинені строгим правилам церкви, колонам, які рівнялися до візантійських зразків.

Ікону писали на дерев'яній дошці, живопис виконувався поверх ґрунту ("левкаса") фарбами, так званою яєчною темперою, в яких порошок фарби-пігмент, зміщувався з жовтками курячого яйця.

Зображення на іконі будується по особливих законах. Передусім в ній відсутня лінійна перспектива, декоративно трактується колір. На відміну від картини в іконі немає розгорнутої дії, іконописці прог­нули до вираження довгочасного стану. Це пояснюється особливостями змісту середньовічного мистецтва і зв'язана з загальним світобачен­ням того часу. Найталановитіших із художників-іконописців вміли в рамках строгої церковної регламентації створювати видатні твори, які володіють великою образною виразність, які несуть в собі, недивлячись на властиву їм умовність.

Російський "проторенесанс" так і не переріс в худ-й РЕНЕСАНЕ, подібний італійському. Останнім сроком була творчість ДІОНІСІЯ (ХV-ХVІ ст.)

ДІОНІСІЮ належать розписи стін церкви Ферапонтова монастиря в Білозерському краї. Монастир залишився одним Із найяскравіших пам'ят­ників стародавнього Російського мистецтва.

ІКОНА "РОЗПЯ’ТТЯ" 1500 р.

В ХV ст. в Росії проходять зміни, невеликі князівства об'єднуються навколо Москви. Обирається перший "государь" всея Руси", який починає велику розбудову Москви, прикрашаючи її як "третій РИМ" виписав італійських архітекторів для керівництва будівництвом соборів в Кремлі, іноземні зодчі уберегли національний російський характер архітектури: