Сторінка
5
Запорозька Січ, з козацьких фортець найславніша була Січ, столиця низового запорозького війська. Вона кілька разів зміняла своє місце. Найдавніша Січ згадується на острові Мала Хортиця, хоч сучасники називають її не Січчю, а просто замком. Цей замок поставив князь Дмитро Вишневецький коло 1553. р., щоб мати опору для боротьби з татарами. Тут він витримав дві татарські облоги, але, не маючи нізвідки допомоги, остаточно мусів залишити це місце, і турки замок зруйнували. Мала Хортиця (також Пущина Вирява або Канцерівський острів) це острів невеликий, але високий, скелистий, добре годиться під укріплення. На східній стороні його залишилися й досі сліди твердині. Вони мають у пляні форму підкови. Це глибокі рови з валами на 4-6 метрів заввишки, з редутами по вуглах. В найширшому місці ця фортеця має 126 м., у найвужчім 74 м.; ввесь обвід довкола дає більше, ніж 700 м. Важко сказати, чи це останки замку Вишневецького. Він був би розмірами значно більший, як нпр. тодішні замки в Черкасах, Каневі, Винниці й ин. До оборони таких укріплень не стало б тих невеликих сил, які міг мати Вишневецький. Може це сліди якоїсь пізнішої кріпости, що повстала була на руїнах замку князя Дмитра. В 1581. р. козаки мали головний осідок на острові Томаківка. Тут гетьманував над ними Самійло Зборовський. Томаківка це великий острів, тепер пустинний, але колись тут був великий ліс, озеро багате на рибу і добра трава для коней. Чи були тоді тут які укріплення, певно не знаємо. В південній частині Томаківки залишилися до нині сліди фортифікацій у формі видовженого чотирикутника; з трьох сторін ідуть рови й вали, до 7 м. заввишки, від півдня боронить приступу високий беріг Дніпра. В обводі ця твердиня має більш 500 метрів. Але козаки жили тоді також і по инших островах: один відділ на Таволжаному, де була татарська переправа, другий на Малій Хортиці. В 1594. р. осередком запорожців була вже справді »Січ« на острові Базавлуці, при Чортомлику, одному з рукавів Дніпра (т. зв. Чортомлицьке Дніприще). Цей остров це, мабуть, теперішня плавня між гирлом річки Чортомлика й Базавлуком, але певно сказати не можна, - тут не залишилося ніяких слідів укріплень. Про вигляд цеї Січі знаємо небагато. Військо жило в наметах із хворосту, вкритих козячими шкірами від дощу; ці намети звали кошами. Був тут якийсь магазин військового майна (скарбівниця), були порозставлювані пушки, при острові знаходилася козацька фльотиля. Коні взимі держали на Великій Хортиці. Січ була тут і пізніше: в 1629. р. гетьман Левко Іванович писав свої листи »з Січі у Чортомлика«. Далі Січ була на Микитиному Розі, де тепер місто Никополя, на правому березі Дніпра. Мав її заснувати козак Хведір Линчай. На цю Січ 1637. р. перевіз козацьку гармату »як клейнот і скарб військовий і з коша на Микитиному Розі писав повстанчі заклики на волость гетьман Павлюк. Цю Січ добув у лютому 1648. р. Богдан Хмельницький, приготовивши військо на поблизькім острові Бучках. Із Микитинської Січі не залишилося ніяких слідів, бо підчас весняної води 1846. р. Дніпро забрав частину берега, де мала бути січова оселя. Коло 1652. р. кошовий Лутай заснував Січ при усті річки Чортомлика. Пізніше вона звалася »Стара Січа«.
Ця Січ, з одного боку, виходила на поле, тобто на степ, з инших боків була обведена річками Підпільною, Прогноєм (тепер Гнила), Чортомликом та їх припливами. Тепер — це окремий острівець коло села Канулівки, досить високий, зарослий деревами і травою. Залишилися ще сліди валів і ровів. До нас дійшов опис цієї Січі з 1672. р. Довкола Січі йшов вал до 10 м. заввишки. Від води вал був скріплений кошами, повиповнюваними землею. Від степу на валі стояв частокіл із палів зі стрільницями. Від степу була в’їздова "башта, понад 30 метрів в обводі, з віконцями до стріляння. До води вело 8 фірток чи пролазів, таких вузьких, що міг пройти тільки чоловік з водою. Укріплення мали довкола коло 1500 м., а в промірі від Чортомлика коло 170 м. У Старій Січі кошовими бували Брюховецький, Сірко, врешті Гордієнко, В 1709. р., з доручення царя Петра, Січ на Чортомлику московське військо зруйнувало. З Чортомлицької Січі частина запорожців перенеслася на турецьку територію й осіла при усті річки Камінки до Дніпра. Тут запорожці сиділи коротко, тільки до 1711. р., коли перенеслися до Олєшок. Але згодом, коло 1730. р. вони знову перебралися на Камінку й тут пробули до 1734. р. Останки цієї Січі залишилися в оселі Консулівці або Розорівці, напроти села Каїр. Січ займала простір між лівим берегом Камінки та правим козацького Річища. Обидві річки мають тепер дуже мало води, але їх високі береги давали природну забезпеку козацькій оселі. Плян Січі творив неправильний чотирокутник з боками на 200, 110, 210 і 60 м. Укріплення були з дикого каменю. Цілий простір Січі займало 40 куренів, рівної величини, 15 м. завдовжки, вісім цілих одна друга завширшки. Між куренями у двох місцях були вулиці, на 5-10 м. завширшки, окремого майдану не було. Недалеко Січі було цвинтарище, де збереглася могила кошового Костя Гордієнка.
Після першого побуту над Камінкою запорожці 1711. р. переселилися до Олешок на лівому боці Дніпра, проти теперішнього Херсону. Тут козаки жили під турецькою владою десь до 1730. р. Ця Січ займала коло два гектари простору, мала плян чотирикутника, обведена була ровами й валами, з редутами і воротами на три цілих одну другу метра завширшки по північному боці. Посередині був рівний градий майдан на 70м. завширшки. З цієї Січі не залишилося ні сліду: в 1845. р. це місце розорано, засаджено лозою й иншими кущами, щоб спинити піскові кучугури, що засипували містечко. Пізніше Січ над Камінкою називали теж »Старою Січчю«.
В 1734. р. зап
Завантажити реферат