Сторінка
1

Етнополітична карта світу XXІ століття

Історія свідчить, що найважливішою умовою самореалізації народу є його розвиток у незалежній національній державі. Створення та зміцнення національних держав є однією з основних тенденцій XX століття, яка має всі підстави зберегтися у XXІ столітті.

1. Основні чинники глобальних процесів

Для прогнозування змін на політичній карті треба виділити основні загальні чинники, які спричинюють і спрямовують геополітичні тенденції. Передусім необхідно прийняти певну концепцію щодо напряму глобальних процесів, які очікуються у XXІ столітті. В основі такої концепції ми бачимо чотири основні засади.

1. Усі процеси в світі мають есхатологічне спрямування. Результатом цього має бути апокаліптичне завершення. Есхатологія загалом і передусім християнська есхатологія, якою ми керуємося, не дає ні конкретної форми, ні конкретної часово-просторової прив’язки апокаліптичного процесу. Очевидно, ми не можемо осягнути, наскільки тотальним буде знищення старого світу, наскільки радикальними будуть зміни і в яких сферах це насамперед проявиться. Зокрема, цілком можливо, ідеться не про повне фізичне знищення світу, а про докорінну зміну його духовних основ. Можливо, докорінність і руйнівність змін залежить від духовного рівня людства та сили позитивного начала в його діяль­ності. Це повністю відповідає призначенню про­роцтв у християнстві. Згадаймо хоча б пророка Йону, пророцтво якого щодо загибелі Ніневії не збулося, оскіль­ки ніневітяни послухалися пророка й покаялися за свої гріхи. У будь-якому випадку висновки про апокаліп­тичний вислід сучасної цивілізації мають не лише тео­ло­гічні, а й науково-історичні підстави. Тому передапо­ка­ліптичні ознаки й аналогії задають напрям і власти­вості глобальних процесів, зокрема геополітичних.

2. Політичні, економічні та культурні процеси у світі не містять у собі того, що задає їх спрямованість. Напрям цих процесів, як і тривала та стійка координація дій людей, задається ідеями, що формуються на духовному рівні. Тому конкретні ідеології в конкретних частинах світу та спричинені ними геополітичні процеси є наслідком взаємодії (точніше, суперництва) основних духовних систем. Різні духовні системи, що є системами взаємодії людей і народів зі сферою духовного, передбачають не лише різні, часто антагоністичні, форми такої взаємодії, але й зв’язок з різними, зокрема протилежними між собою, основами цієї сфери. Крім того, основні сучасні духовні системи відповідають різним етапам духовного розвитку людства. Взаємодія духовних систем, основами яких є релігійні системи, виявляється у взаємодії морально-етичних принципів, культур і цивілізацій. Разом із тим у процесах і суперечностях міжнародної політики проявляється й боротьба ідей, що безпосередньо пов’язані з різними духовними системами.

3. Матеріальною складовою рушійних сил геополітичних процесів є боротьба за ресурси. Ресурси Землі (мінеральні, аграрні, енергетичні, водні, комунікаційні, територіальні тощо) розподілені нерівномірно, до них різні умови доступу, вони використовуються нерівномірно в часі й, що найважливіше, розподіл ресурсів зовсім не відповідає розподілу населення. Тому переважна частина ресурсів зосереджена на малозаселених територіях, населення яких не потребує швидкого їх використання. Проте на це претендує населення інших, густозаселених територій, причому між різними територіальними та соціальними групами густозаселених місцевостей існує активна та жорстка конкуренція щодо цього. Боротьба за ресурси була одним з основних геополітичних чинників протягом усієї історії людства. Проте тепер, очевидно, розпочався новий етап цієї боротьби, пов’язаний з безпосередньою загрозою виснаження багатьох важливих ресурсів, відсутністю вільних територій на суходолі, дедалі негативнішим впливом вичерпання ресурсів та інших результатів людської діяльності на рівновагу природних процесів, що несе очевидну загрозу глобальних катаклізмів. Це зумовлює необхідність глобального регулювання споживання ресурсів. Проте різні геополітичні сили зацікавлені в різних правилах і нормах такого регулювання. Це спричинює перетворення боротьби за ресурси в боротьбу за способи регулювання споживання ресурсів.

4. Історія людства є передусім історією народів, а основним результатом діяльності народів є їхні культури. Хоча культури народів інтенсивно взаємодіють, вони не містять внутрішніх джерел взаємного антагонізму. Культури народів не борються між собою, а, взаємно доповнюючи одна одну, становлять основний здобуток світової цивілізації. Оскільки основою народу є його культура й між культурами народів немає антагонізму, антагоністичні стосунки не є невідворотною особливістю взаємодії народів. Найліпші умови розвитку культури одного народу не лише не суперечать найліпшим умовам для розвитку іншого народу, але й сприяють їм. Перехід від боротьби до співробітництва вказує на новий рівень національно-культурної зрілості народів. У таких умовах виникає можливість суттєвого набли­жен­ня до одночасно оптимальних умов розвитку всіх народів. Політично такі умови можуть бути реалізовані лише в незалежних національних державах (причому наці­о­нальні держави розглядаємо не як етнічно цілком однорідні, а як такі, що ґрунту­ються на національній культурі певного народу). Процес становлення незалежних національних держав є основним процесом, що формував політичну карту світу XX століття й продовжуватиме формувати політичну карту в XXІ столітті.

2. Глобальні тенденції та процеси

У XX столітті політично й економічно домінуючі позиції у світі займали країни західної цивілізації. Проте силовий баланс між цими країнами суттєво змінився: замість європейських країн, які мають стійку духовну й етичну основу, пов’язану переважно з традиційним християнством, на першу позицію вийшли США, де такої основи з глибоким історичним корінням немає. Водночас в духовному середовищі США переважають модерністські та неканонічні течії християнства і, крім того, сильні позиції мають інші духовні системи. Це призвело до значного послаблення духовно-етичної основи всієї західної цивілізації. Сильні економічні й політичні позиції виявилися неврівноваженими сферою духовності та моралі. Вислідом цього стало домінування моралі «суспільства споживання», яка фактично відкидає абсолютні духовні цінності, а етичні норми зводить до забезпечення тимчасового балансу інтересів індивідів переважно в царині матеріального. Це призводить до деморалізації, деінтелектуалізації та культурної деградації суспільства, ознаки чого проявляються все гостріше.

Відвернути деградацію західної цивілізації можливо лише за умови духовної цілісності, яку можна забезпечити лише на основі традиційної духовності та моралі. Активізація релігійної діяльності в європейських країнах, зокрема в Центрально-Східній Європі, яка повернулася до західної цивілізації[1], свідчить, що традиційні християнські церкви в Європі мають для цього достатній потенціал. Необхідною умовою збереження та посилення позицій західної цивілізації є повернення її силового центру в Європу. Така тенденція вже виявляється, зокрема, в різнобічній консолідації європейських країн та інтеграції в Європу країн колишнього комуністичного блоку.