Сторінка
6

Етнополітична карта світу XXІ століття

Розглянемо детальніше кожну з територій Російської Федерації.

Відповідно до наведеної в методичному коментарі класифікації, в сучасній Росії є всі три типи територій.

Тип 1 — вся європейська та азійська частина, крім Південного Сибіру, Далекого Сходу і Дагестану. Особливе місце в цьому типі територій Росії займає Північно-Західний регіон (без автономної республіки Комі) та Кубань.

Тип 2 — території, в основному населені малочисельними етносами. Географічно це — Дагестан, частини Північного Сибіру й Далекого Сходу.

Тип 3 — колонізовані території, в яких корінне населення поглинуте, витиснене чи знищене. Географічно це — Південний Сибір (за винятком Бурятії, Туви та Хакасії) та південь Далекого Сходу.

ТЕРИТОРІЇ ТИПУ 1

На етнічних територіях прогнозується виникнення нових державних утворень на основі корінних народів, що на сьогодні не мають власної держави і виявляють чи виявляли прагнення до незалежності чи автономії, є достатньо чисельними (в різних регіонах ця достатність має свою числову межу) чи територіально відокремленими для створення незалежної держави. Кордони нових етнодержавних утворень формуються відповідно до варіантів А, Б, В цього типу.

1. Прикавказькі та кавказькі етнічні території. Цей регіон Російської Федерації від часу приєднання його до теперішньої метрополії не переставав боротися проти центральної влади, відстоюючи свої мови, культури, прагнення до свободи і незалежності. Це прагнення не змогли придушити ні царські багнети, ні радянські табори, ні виселення народів зі своєї історичної батьківщини, ні танки і гармати вже «демократичної» Росії. <…>

2. Поволзькі етнічні території. Корінні народи цього регіону належать до фіно-угорської групи уральської сім’ї народів та тюркської групи алтайської сім’ї. Специфіка цих народів полягає в тому, що вони відіграли чималу роль у процесі формування власне російського (московського) етносу. Сучасні великі території, заселені росіянами, були етнічною батьківщиною цих народів, переважно фіно-угорської групи. Але, незважаючи на довготривале перебування у складі Росії і генетичну спорідненість з російським населенням, вони зберегли свою національну самосвідомість і залишилися досить чисельними, що й сприяло виділенню території проживання народів цього регіону в автономні республіки. В сучасних умовах у національних республіках іде активний процес відродження культури, мови, зміцнення власної політичної та економічної еліти, що вже призводить до конфліктів з Москвою щодо розподілу влади, коштів від оподаткування тощо. А відносне розпорошення народів (так, татари проживають у всіх республіках регіону в значній кількості) також згуртовуватиме народи у боротьбі з центром шляхом взаємної підтримки між республіками. До того ж навіть російська частина еліт цих республік і більша частина їхнього російського населення не тільки не перешкоджає економічній та політичній сепарації республік, а навпаки, досить вороже ставиться до центральної російської влади. Це все дає підстави прогнозувати ще більше піднесення сепарації, збільшення самоврядування в республіках аж до проголошення їх незалежними. <…>

3. Північні етнічні території (європейська частина).Корінні етноси цих територій, що належать до уральської сім’ї народів (карели, саамі, комі, ненці, нганасани), проживали тут з давніх часів. Специфікою цього регіону є те, що він переважно розташований у зоні тайги і тундри, де на великих за площею територіях живе відносно незначна кількість населення. Найпристосованішими до цього середовища є корінні етноси, які охоплюють основну площу регіону, адже більшість їх мешкає в сільській місцевості, а за невеликої кількості міст це досить важливо. Заселення Півночі слов’янським населенням було здебільшого малоактивним аж до розвитку там видобувної промисловості, що спричинило масову міграцію в основні її центри. Проте на сьогодні спостерігається деякий занепад цієї галузі (особливо видобутку вугілля), що вже призводить до певного відтоку переселенців-слов’ян з цього регіону. Некорінне населення живе там здебільшого задля роботи та заробітку й не полишає надії повернутися на історичну батьківщину.

Також треба зазначити, що, крім етнічного чинника, сепарацію цих етнічних територій буде стимулювати боротьба за ресурси, яка значно посилиться в XXІ столітті. Неконтрольований видобуток вугілля, нафти, газу й інших корисних копалин зумовлюватиме дедалі більший опір з боку корінних народів і тих слов’ян, що все-таки осядуть на Півночі. Отже, боротьба за ресурси між центром і адміністративними національними одиницями, прагнення корінних народів до суверенітету над своїми історичними землями, специфіка природно-географічних умов — усе це є основними чинниками, які додадуться до загальноросійських проблем і спричинять сепарацію північних національних територій.

Проте корінні народи північного заходу (карели та саамі) треба розглядати окремо від решти народів російської Півночі. Адже вони першими зазнали слов’янського впливу — як політичного, так і культурного — ще з часів Київської Русі. Інші ж потрапили під цей вплив значно пізніше, що й сприяло збереженню ними національної ідентичності.