Сторінка
1

1687 - 1709: неупереджені свідчення західноєвропейських сучасників про гетьмана Івана Мазепу

Шотландський генерал на російській службі Патрік Гордон (1635-1699), учасник першого кримського походу (1687) згадує у своєму щоденнику козаків і Мазепу. Він відрізняє українських козаків від московських (дінців) та підкреслює, що не козаки, а татари підпалили траву у степу. Це спричинилося великою мірою до невдачі того походу. Гордон був свідком вибору Мазепи на нового гетьмана. 25 липня (ст.ст.) 1687 року він пише:

„25-го виступили на рівнину недалеко від козацького табору вибрані полки та стрільці, які попереднього вечора одержали для цього наказ. Кіннота теж виїхала туди, але у значному віддаленні від них. Близько 10-ї години з великого табору прибув генералісимус із боярами й визначними людьми перед військо. Вони перейшли через сторожу, подалися до шатра, де була уряджена каплиця, наказано принести всі інсигнії гетьманської гідності й покласти на малий стіл, накритий дорогим килимом. Довкола столу поставлено крісла й лавки. На рівнині вже годину стояло близько 800 козаків на конях і 1200 без коней. Усім наказано зробити колесо. Як тільки вони це зробили, визначні з них подалися разом із боярами до шатра-каплиці, до якої теж занесено гетьманські інсигнії. Після молитов, що тривали приблизно чверть години, всі вийшли з шатра, як також винесено інсигнії і знову покладено на стіл. З черги генералісимус вийшов на лавку і сказав козакам, що царі, згідно зі старим звичаєм, дозволили їм вибрати вільними голосами гетьмана. Він зажадав, щоб вони зробили рішення. Спочатку запанувала коротка тиша, але згодом почулися голоси, що хочуть вибрати Мазепу. Це скоро поширилось, і всі почали кричати, що хочуть Мазепу на гетьмана. Деякі назвали якогось Борковського, але згодом вони затихли. Генералісимус запитав визначних козаків, кого вони хотіли б мати за гетьмала. Усі одноголосно відповіли, що хочуть Мазепу. Після того на лавку став думний дяк і голосно прочитав текст присяги, на яку всі присягнули. Рівночасно принесено книжку зі статтями, які вони обіцяли підписати. Як тільки гетьман склав присягу, яку повторяв за дяком, принесено книжку зі статтями, під якими гетьман і визначні козаки підписалися. Цю книжку зі статтями возили до більших міст, де духовенство, міський уряд і козацька старшина підписувались. Після присяги боярин узяв булаву, бунчук і царські корогви, що були ознакою гетьманської гідності, і передав новому гетьманові, який передав усе те старшим, що стояли поряд нього. Після поздоровлень усі сіли на коней і поїхали назад до табору, а гетьман відпровадив боярина на половині дороги".

З французьких джерел.

Під час війни за іспанський трон французький король хотів прихилити на свою сторону Москву та Швецію. З тією метою французький посол запропонував 1703 року російському послові князеві В.Долгорукому нав’язати приятельські взаємини з Францією, виповісти англійцям і голландцям торговельний союз, а закордонну торгівлю передати французьким купцям та вибрати Людовіка XIV як єдиного посередника для мирних переговорів зі шведським королем.

Рівночасно французький король пише до царя листа (18 вересня 1702 р.), в якому повідомляє, що висилає до Москви свого надзвичайного посла в особі Жана де Балюза. З кінцем 1703 року Балюз прибув до столиці Московії. Його місія полягала в тому, щоб переконати царя підписати з Францією торговельний союз, узяти французького короля як посередника для мирних переговорів зі шведським королем з умовою, що цар мав би тримати здобуту ним Лівонію. За все те цар мав би виступити проти Австрії.

Однак цар не згодився на французькі пропозиції і через свого канцлера Головкіна відповів Балюзові, що відмова англійцям і голландцям означала б значну шкоду для російського скарбу.

Отже місія Балюза не увінчалася успіхом. Повертаючись із Москви, Балюз свідомо вибрав поворотну дорогу через Батурин, де відвідав гетьмана з надією, що зможе вивідати плани царя. Про ці відвідини й розмови з Мазепою до свого кревного написав листа, без дати, але з кінця 1704 року. Цей лист знаходиться в Національній бібліотеці в Парижі:

„ . з Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем принца Мазепи, що виконує найвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На границі мене зустріла почесна козацька варта і з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку має резиденцію принц Мазепа.

Колись він (хоч козак, але знатного шляхетського роду), мав надвірну рангу при королеві Казимирові. Батько мій і він зналися добре, навіть я замолоду бачив п.Мазепу, гарного і стрункого на дворі.

Знаючи добре, що найвищі почесті міняють людей та що не завжди безпечно нагадувати високим достойникам їхню молодість, я, прибувши до Батурина, привітав принца якнайчемніше, належно його становищу, нічого не згадуючи про минуле. Проте він сам перший запитав мене, чи я не син Антуана Балюза. Отримавши від мене позитивну відповідь, принц Мазепа виявив найприхильнішим способом своє задоволення, що його Прехристиянська Величність має на своїй службі сина його старого приятеля.

Загально кажучи, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови може ревалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна;правда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі - два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не добре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж і південну Францію, був на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 p.). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські.