Сторінка
4

Великдень (Пасха, Світле Воскресіння Хрестове) - відзначають щороку в Світлу неділю на весні, вираховуючи за місячним календарем

На Гуцульщині кожен, побачивши сходяче сонце, побожно здіймає накриття голови і, звернувшись обличчям до сходу, віддає йому глибокий поклін, хреститься і шепче слова молитви:

Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показало, праведне; слава тобі, просвященне!

На Волині вірять, що сонце — «цар неба», що світить і гріє вдень, а вночі ховається за землю, обходить її і на ранок знову з’являється на сході.

На Поділлі кажуть, що сонце — це відблиск лиця Божого, і тому воно так яскраво світить.

А в селі Забужжя є така казка: «Сонечко в полудень не йде по небі, а трохи спочиває; під вечір іде на спочинок, вночі спить, а раненько встає. На сході жила колись дуже гарна дівчина і, як тільки сходило сонечко, вона його вимивала, витирала гарненько; від того сонечко перше світило ліпше, ніж тепер».

Колись в Україні дівчата молилися до сонця.

Великоднє порося з хріном

Колись наші селяни в Чистий четвер кабанів кололи, бож на великодньому столі повинні бути шинка й ковбаса. А що цей четвер «чистий», то «як заколоти кабана в цей день, сало буде чисте».

«В Чистий четвер б’ють свиней і кажуть, що в салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні вредного».

Крім кабана, різали ще й поросятко, бо за старим звичаєм на Україні, разом з паскою, в церкві святили й печене порося з шматком хріну в зубах. Згадаймо Степана Руданського:

Несе мужику ночовках

Додому свячене:

Яйця, паску і ковбаску

Й порося печене.

І порося —як підсвинок,

Та ще и з хріном в роті .

Здавалося б, що печена поросятина — така звичайна річ. Але в нашій традиції і вона не випадкова.

В стародавні часи, коли народи Европи ще не знали християнства, було поганське свято зимового повороту сонця. У народів північно-західньої Европи це був час, коли приносилися в жертву живі істоти. Данці, наприклад, приносили в жертву людей, а готи — кабана, бо ця тварина була у них присвячена сонцю — так само, як кінь у персів.

Пізніше, як знаємо, поганські свята були замінені на християнські, і замість зимового повороту сонця почали святкувати Різдво Христове.

Перейшовши на християнство, мешканці північно-західньої Европи — шведи, норвежці та інші — про свого кабана не забули і під час Різдвяних свят пекли з тіста маленьких кабанців, ставили їх на стіл і не зачіпали до кінця свят.

Англійці, як народ практичний, кабанцем з тіста не задовольнялися і під час Різдва ставили на стіл печену кабанячу голову в оцті з цитриною в зубах. Студенти Оксфордського університету ще й досі дотримуються такого звичаю і при цьому співають стародавню обрядову пісню.

Наші предки запозичили цей звичай від старих мешканців Европи, але сприйняли його по-своєму. Перш за все — свято сонця вони святкували не взимку, а на весні — в день весняного рівнодення, а тому всі звичаї, що стосувалися до цього свята, за християнства перейшли на Великдень. Щождо самих кабанців, то їх пекли, — але не з тіста, а таки справжніх поросят, а то й підсвинків і ставили на стіл з хріном у зубах. Крім того, печених поросят з хріном святили разом з паскою і до кінця свят не чекали, а їли відразу ж, коли приходили з церкви, — тобто, коли розговлялися.

Цей звичай наших предків зберігався в Україні аж до початку тридцятих років нашого століття. Жив би він і досі, якби не колгоспне лихоліття.

Щождо хріну, то існує така легенда: Хрін колись був дуже отруйний, і жиди задумали отруїти ним Ісуса Христа. Натерли хріну, дали Спасителеві, а він з’їв і не отруївся. А потім поблагословив хрін і звелів християнам його їсти. І тепер люди їдять хрін зокрема в Жиловий понеділок, щоб на весь піст закріпитися. А на Великдень їдять хрін з м’ясом — «щоб міцнішим бути».

Хрін справді робить людину міцнішою, бо він сприяє доброму травленню шлунка, помагає при виділюванні жовчі і взагалі є дуже корисним.

Хрін часто згадується в українському фолкльорі, а найбільше в приповідках, наприклад: «Хрін та редька живіт упушили — мед та горілка все те потушили», «Хробак уліз у хрін та й думає, що немає солодшого кореня», «Споживай, Хведьку, то хрін, то редьку — бо більше нічого!», «Хрін біду перебуде — одна мине, десять буде!». Жартівлива лайка: «Та хрін вас бери!» або «Нехай йому хрін!»

Корінь хріну росте дуже глибоко, іноді на кілька метрів. Цю особливість відмічає народня приповідка: «Орел летить найвище, а хрін росте найглибше!»

Освячення страв

Важливим великоднім ритуалом є освячення у церкві та біля неї найрізноманітніших страв, на які лише були здатні господарі. Для освячення найчастіше готували паску, крашанки, писанки, сіль, ковбасу, сало, печене порося і варенуху. Ось як описує відомий український етнограф М. Маркевич свято на Полтавщині в середині XIX століття: «Нарешті настав Великдень! Саме тут виявляється цілком українське хлібосольство: навколо церкви стоять вози, на котрих привезено їстівне для освячення. Кумедний буває гумор українців у їх зауваженнях щодо фізіономій смажених поросят і недопечених пасок. Нема господаря, який би не мав до цього дня поросяти, ковбаси, паски і декількох червоних яєць. Але ось воскресенський стіл заможного пана, у котрого пані дотримується рідної старовини: дві, три, навіть чотири солодкі паски із чудової питльованої муки на маслі, яйцях і цукрі; одна чи дві кислі паски; сирна паска; пара поросят — одне без фаршу, друге фаршироване кашею з печінкою, у них в зубах хрін; двоє ягнят — одне без фаршу, друге фаршироване мигдалем, родзинками і рисом; шинка з окосту і окіст вудженини під сіткою з паперу; кендюх; голова борова у натурі з очима з маслин, увіткнутих у вершкове масло; цибуля зелена; крес-салат зелений; тарілка пшона, на ньому сіль четвергова; пречудове сало у шматках; кілька сортів сосисок і ковбас: кров’яні, прості українські, печіночні та ін.; масло, сир, сметана, цибуля в цибулинах; все це обкладене фарбованими у синю, жовту, мармурову, а найбільш у червону фарбу яйцями; ці яйця гусячі й курячі. Додайте до цього декілька сортів горілок і наливок: тут є і кусака, і слив’янка, і малинівка, і горобинівка, і тернівка».

Народознавець В. Іванов із Слобожанщини писав у другій половині XIX століття: «Як ідуть чи то їдуть святити паску, то разом із паскою для освячення беруть сало, яйця, порося з хроном у роті, мак, ладан, галун, сіль, пшоно, мідний хрестик і голку. Свячений хрін гризуть, як занудить або глисти нападуть, голкою лікуються від курячої сліпоти (дивляться крізь вушко свяченої голки на схід сонця), хрестиком лікуються, якщо «колька коле», ладаном підкурюють хворого на бешиху (бешиха — захворювання шкіри, рожисте запалення. — Л. А.), галун п’ють із свяченою водою від «завійні» (болі у шлункові), а пшоно й сіль хворий на пропасницю бере з собою, йде до перехресної дороги або в садок, кидає його через голову й говорить: «Вас, тітки, сімдесят сім, ось вам хліб-сіль усім!».