Сторінка
1

Економіка і побут українського козацтва

Козаки жили на багатих землях: глибокі чорноземи, просторі пасовища, луки, численні заводнені балки, дрібнолісся. Ці землі приваблювали до себе українців-землеробів. І хоч переважна більшість козаків займалася військовою справою, брала участь у сухопутних і морських походах, на Запорожжі була ціла група козаків, які звалися "гіздюками","сиднями", або гречкосіями. Вони жили по зимівниках, селах і бурдюгах, займалися хліборобством. Землю вибирали біля річки, по схилах балок і в долинах. Запорожці сіяли гречку, ячмінь, овес і горох, рідше — жито й пшеницю. Зерно зберігали у спеціально викопаних ямах-погребах. Стінки і дно погребів обмазували рідкою глиною, просушували і добре випалювали. З городини запорожці вирощували капусту, огірки, кавуни, дині, редьку, буряки, кукурудзу, цибулю, часник, гарбузи, тютюн і т. ін.Найважливішою галуззю запорізького господарства було скотарство. Запорожці розводили коней, велику рогату худобу, свиней, знали й вівчарство. Для рибного промислу на Дніпрі, Південному Бузі з їхніми лиманами, косами, озерами та на Азовському морі були влаштовані спеціальні заводи з куренями для проживання взимку. Найвідомішим з них був Гард на Південному Бузі. Просолену і в’ялену рибу запорозькі промисловці продавали приїжджим українським, польським чумакам, грецьким, вірменським і турецьким купцям.Значною промисловою галуззю було мисливство. Полювали переважно На лисицю, хутро якої цінувалося надзвичайно високо. Займалися також птахоловством і бджолярством. З меду запорожці готували напої, а з воску робили свічки для січової церкви, а також для монастирських і парафіяльних Церков. З історією козацьких часів пов’язують і чумацький соляний шлях, який вів з району Хаджибейських озер (поблизу сучасної Одеси) і з Криму в центральні райони України. Цей Солоний торговельний шлях використовувався ще за часів Київської Русі. У XV-XVII ст. Й пізніше торгівлю сіллю вели чумаки. Історичні джерела пов’язують чумацтво з козаками, які мешкали поблизу соляних озер, були добре озброєні і могли розвивати чумацький промисел в умовах безперервної боротьби з турецько-татарською агресією. На промисел чумаки їздили волами, запряженими у вози. У валці було від 10 до 150 возів. Чумаки самі добували й вантажили сіль. Нерідко їм доводилося зі зброєю в руках відбиватися від татар. З історичних джерел відомо, що чумакували не тільки рядові козаки, а й сотники, значкові та військові товариші.У Запорізькій Січі жили різні майстри: котлярі, пушкарі, ковалі, слюсарі, шевці, кравці, теслярі. Проживаючи у передмісті Січі, вони були приписані до куренів, як і інші козаки. За межами Січі мешкали кушніри і ковалі.Знали козаки й торгівлю з іншими державами. Цьому сприяло вигідне географічне положення Січі. Козаки володіли землями вздовж Дніпра з його широким і глибоким лиманом. Користуючись дніпровським водним шляхом, що вів до Чорного моря, Царгорода і далі на схід, козаки тримали у своїх руках важливі напрями торгівлі Польщі, Литви, України і Південної Московії XVI-XVIII ст. Запорізькі козаки укладали торговельні угоди з іноземцями. Засобами просування торговців водою служили човни (чайки або галери), сухопутними шляхами — "мажі" або "паровиці". Це були, по суті, великі чумацькі вози, а також "палубці" — такі ж вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені парою волів.Користуючись водними шляхами, запорожці торгували з турками й татарами, а також з народами Кавказу і Закавказзя. Головними центрами цієї торгівлі були Січ, Очаків, Царгород. Козаки вивозили до Туреччини хутра, шкіри, вовну, залізо, полотно, коноплі, канат, живих овець, коров’яче масло й конопляну олію, рибу, ікру, пшеницю тощо. Частина з названих товарів йшла через Січ з Центральної України, Польщі й Московії. З Туреччини на Запорожжя ввозили зброю, кінську збрую, свинець, сукно, сап’ян, коси, ножі, бритви, скло, шовкові тканини, вино, лимонний сік, ізюм, лимони, каву, горіхи.

Сухопутна торгівля велася з Кримом, Польщею, Литвою, Центральною Україною та Московією. Головними місцями торгівлі запорожців з татарами були Січ, Перекоп, Кафа й Козлів. Із Запорожжя вивозили хутра, полотно, шкіри, залізо, зброю, коров’яче масло, тютюн і хліб. З Криму в Запорожжя ввозили сап’ян, сап’янове взуття, сірі смушки, шовкові тканини, волоські горіхи, червоне вино, сіль.Поляки вели торгівлю безпосередньо з запорожцями або за посередництвом запорожців з турками і кримчаками. Головними центрами польсько-запорізької торгівлі були Умань, Лисянка, Торговиця та ін. Запорожці торгували з Польщею кіньми, худобою, воском, салом, хутрами та іншими товарами. Торгові хури з Московії та Центральної України йшли в Запорожжя суходолом, а частину товарів доставляли човнами по Дніпру до Січі. Поблизу дніпровських порогів купців проводили козацькі лоцмани з Кодацької паланки. Предметами торгівлі з Московією та Україною були різні харчові продукти, рибальські сіті, канати, полотно, сукно, тютюн, горілка. Запорізький Кіш вів також торгівлю і всередині Січі, але це була, головним чином, дрібна торгівля.У зв’язку з торгівлею важливе значення мають нумізматичні знахідки. Вони засвідчують, що, крім монет місцевого київського і львівського виробництва, на українському грошовому ринку XIV—XV ст. були в обігу чеські, татарські, литовські, польські, угорські, італійські, молдовські, генуезько-кримські монети. Знахідки польських монет кінця XIV-XV ст. численні. Монети князівств Північно-Східної Русі XIV-XV ст. відомі лише як поодинокі знахідки головним чином на території Чернігівщини і Слобідської України. У скарбах з монетами XIV-XV ст. трапляються й гривні як своєрідний релікт "безмонетного періоду".