Сторінка
2

Економіка і побут українського козацтва

Ареал українського грошового обігу XVI ст. став компактнішим. Його епіцентр щодо грошового ринку змістився з Київської та Переяславської земель на захід — на Волинь і Поділля. Наприкінці XVI ст. на українському грошовому ринку з’являються великі срібні монети західноєвропейського виробництва — таляри, своєрідні світові гроші пізнього середньовіччя. Наприкінці XVI— у XVII ст. на землях України у грошовому обігу зустрічалися монети Пруссії, Бранденбурга, Брауншвейга, Ельбінга, Угорщини, Сілезії, Свидниці, германських держав і міст. Рішучі зміни щодо значного поширення монет Речі Посполитої настали після Люблінської унії 1569 р. Для грошового обігу України XVII ст. характерний величезний обсяг монет виробництва країн Західної та Центральної Європи. Монети Речі Посполитої зустрічаються майже в кожному монетному скарбі XVII ст. Значне місце посідають і таляри. Приблизно одночасно з ними на українському ринку з’явилася значна кількість золотих монет — дукатів. Щодо московських монет, то їх поширення пов’язують з періодом царювання Олексія Михайловича, коли на Україну потрапляють московські копійки і дєньгі. Знахідки грошових знаків Московії на території України були і в першій половині XVII ст., але їхня маса значно менша порівняно з московськими монетами середини і другої половини XVII ст.Цілком зрозуміло, що українські козаки, ведучи інтенсивну торгівлю, мали справу з монетами різних держав. У XVII ст. в них переважали монети Речі Посполитої і Московії. Джерелами прибутків низового Війська Запорізького були військова здобич, а також торгівля — продаж вина, платня від перевозів, подимний податок і, нарешті, польське королівське чи московське Царське хлібне та грошове жалування. Важливим джерелом прибутків козаків було також "мостове" — платня з проїжджих за перевезення через ріки, річки й рукави запорізьких вольностей.Усі прибутки запорізькі козаки використовували переважно на громадські цілі (купівлю боєприпасів, продовольства, влаштування перевозів, утримання духовенства і військової старшини, спорудження човнів). Але частина військових прибутків надходила до окремих осіб. Отже, не виключалась і приватна власність. Кінь, зброя, різні будівлі, зароблені гроші, частина здобичі і грошове жалування, безперечно, становили особисту власність кожного запорізького козака.Цікавим є й питання про поширення грамотності серед козаків. З історичних документів відомо, що освічені люди високо цінувалися в Запорожжі. Там були і свої осередки освіти: січові, монастирські і церковнопарафіяльні школи. Відома, зокрема, і роль писаря та його помічника — підписаря, які вели листування від імені Січі з урядовцями Московії, Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства тощо.У запорізьких козаків існували й поштові установи. Архівні документи фіксують наявність поштових гонів у Запорожжі з середини XVIII ст. Зрозуміло, що історичні витоки цієї справи слід пов’язувати і з попередніми століттями. Як свідчать джерела XVIII ст., запорожці мали чотири спеціальні поштові гони, що базувалися на території Січі на поштових станціях. Пошту та кур’єрів козацькі поштарі доставляли з місця на місце негайно, поштових коней утримували у повній готовності. За кожний проїзд було встановлено брати певну погонну платню. Безплатний проїзд дозволяли тільки у виняткових випадках.